Звідки взявся грім?

Одного разу посварився Бог з чортом, який був упертим душогубом та все до високої влади рвався. Мало не дійшло в них до бійки. Та добре, що не дійшло, а то б землю геть переорали, з долин зробили б гори, а з лісів тільки б будяки залишилися.

Каже Бог:

- Ото затям собі, рогатий чорте, я тебе вб’ю, не сховаєшся від мене ніде.

- Не боюся я тебе.

-    А я на тебе придумаю грім. Щоразу, як проїжджатиме пророк Ілля по небу, то кидатиме в тебе громи і блискавки.

Тільки блисне з хмари, загуркоче - і грім тебе уб’є, рогатий.

-    А я влізу в людину, - чорт йому на це.

-    Ні, сатано, ти не влізеш у чесну людину, хіба в грішну.

-    А грішних на землі теж багато, і ти, Боже, не дізнаєшся, у кому я сиджу, еге ж, - зареготав чортяка, аж зуби вишкірив.

То відтоді пророк Ілля летить по небу на колісниці й лупить громами і вогнем по трясовинах лісових, по деревах, де чорт гойдається, то в скирту сіна, бо там привиджується йому рогатий. Раз вдарив грім коло грішника, який запродав злу душу чортові. Але рогатому тільки памороки забив, він віджив і покривуляв у лісові хащі та болота. А громи б’ють і на чесних, і на грішних, бо так хоче Бог позбутися свого ворога. Отож як уб’є грім людину, то кажуть, що чимось вона грішна. Та чи воно так, чи ні - хто його знає.