Золото чи вірність своєму народу

Давно це діялось. Була гаряча жнивова пора. Всі працездатні люди були в полі, збирали врожай. Раптом хтось крикнув: «Татари!». Люди кинулись бігти до схову. На краю села була побудована велика стодола. Вона служила сховищем від нападників. Люди там захвалить. Лише одна жінка не добігла до схову і її зловили татари. Вони вимагали в неї, щоб вона просила, щоб люди відкрили стодолу. За це вони дадуть їй в нагороду багато золота. Жінка зрозуміла, що татари не дуже добре розуміють українську мову і вона перехитрила татарів. Вона стукала в двері і говорила: «Відчиніть і ні», «Відчиніть і ні», «Відчиніть і ні». Люди зрозуміли її і не відчинили. Раптом в небі загриміло, вдарила блискавка і всі татари загинули, а жінка перетворилась на плакучу вербу.

Вже давно немає тої стодоли, а верба стара росте край поля. Молоді віти щовесни зеленіють і хиляться до самої землі, немов дякують Господу Богу, що врятував стільки людей від татарської шаблі.