Золотий птах і морська царівна

Але той цар йому каже:

— Іди! Як приведеш мені золотого коня, то дам тобі пташка.

І пішов молодий царевич, але вовк каже:

— А бачиш, я тобі казав, щоб не брав до золотої клітки, але вже пропало,— каже вовк.— Ну, сідай на мене.

Сів, а вовк що скочить — а все милі; і прилетіли до другого царя, там, де золотий коник. Але вовк каже:

— Стій же ти тут, на дворі, а я піду до стайні.

І пішов вовк до стайні, і помертвив всіх фірманів, і виходить надвір та й каже:

— Іди ж тепер до стайні і бери коня, але не бери золоту кульбаку, лиш бери з тою кульбакою, що на коні.

І пішов молодий царевич, дивиться, а то така кульбака золота, що аж очі в себе бере; але він хоче брати кульбаку в руки, а кінь як заірже, а то всі повставали, та й побачили молодого царевича, і повели до царя. А цар його запитує:

— З якої причини ти хотів коня взяти?

А молодий царевич розповів йому все як було. Але цар каже:

— Іди, як приведеш мені ту панну, що на морях в окренті вродилася, і зросла, і ще не була її нога на сухій землі, то дам тобі золотого коня.

Молодий царевич вийшов надвір та й плаче, а вовк каже:

— А бачиш, я тобі казав, аби не брав золоту кульбаку, був би узяв коня, а тепер я тобі не винен.

Потому питає вовк:

— А що ж тобі казав цар?

— А що ж казав, аби йому привести панну, що народилася у морі і ще не була своєю ногою на сухій землі.

А вовк каже:

— Не журися, ми її дістанемо, але іди до міста та накупи хусток червоних, зелених і з усякими квітами.

І пішов молодий царевич в місто, і накупив усякої матерії, і пішли на море, та й виклали склеп, а він порозвішував хустки на дрючках, а то вітер тосить хустками, і далеко-далеко видно. Але вовк молодому паничеві каже:

— Стань собі за склепом і стій, а вона як приїде і буде обзирати речі, а ти лиш забіжи і зараз її побачиш у склепі.

І пішов молодий царевич, дивиться, а то така кульбака золото таке червоне, та й скочила на берег, і прямісінько до склепу зайшла оглянути речі; а він швидко забіг та й уздрів її в склепі.

Потім і вовк прибігає та й каже:

— Знаєш, що ми зробимо, ми як дамо цареві панну, а коня візьмем, то і кінь буде наш, і панна буде наша.

Узяв вовк, замертвив панну, аби не боялася, як буде летіти, молодий царевич висадив панну на вовка та й сам сів. Господи, вовк як скочить, та й за годину стали в царя. Тут вовк збудив панну й каже:

— Іди ж ти з молодим царевичем до покою, а я буду тихо під корчем сидіти у городі. А ти як будеш з царем гуляти, то відійди трохи набік, а я тебе ухвачу і з тобою втечу.