Золота головня

Лісовикові стало жаль Франсуа. Показав він на вогнище й лагідно мовив:
—    Підійди, хлопче, до вогню, візьми на лопатку головню та й біжи додому, а сюди більше не вертайся.
Франсуа сунув у вогонь лопатку і витяг головню, охоплену полум'ям. Потім побіг додому, вкинув головню в піч — і в ній спалахнув, заграв, затанцював вогонь.
Коли повернулися Жан і Жак, у печі жевріли жарини...
Вранці Франсуа, як завжди, заходився вигортати жар. Коли це бачить — головня блищить якимсь дивним блиском.
Він підступився ближче і став повертати кочергою головню. Побачивши, що вона не горить, витяг її, обтер фартухом, придивився і збагнув: це золота головня!
Голова у Франсуа пішла обертом.
«Золото! Це моє золото! Я тепер багатий, а всі багаті люди щасливі й довго живуть... Це моє золото! Ні! Не скажу про головню ні Жанові, ні Жаку...»
Франсуа вирив під буком яму і закопав головню.
Ні на мить не забував він про свій скарб. Мріяв, як викопає головню, як поїде з нею в Париж, продасть, а потім повернеться додому і скупить усю землю в окрузі. Сусіди луснуть від заздрощів, а він житиме й горя-біди не знатиме.
Франсуа працював не розгинаючи спини — збирав гроші на поїздку в Париж і повсякдень мріяв про своє майбутнє багатство та щастя.
Нарешті настав день, коли Франсуа вирушив у путь. На плечі хлопець ніс торбину з золотою головнею.
Ішов він од села до села, їв яблука, каштани, виноград, що їх збирав дорогою. Селяни пускали його на нічліг і ділилися з ним вечерею.
І ось Франсуа дістався до Парижа. Переспав ніч, а вранці розбив свою головню на кілька шматків і пішов до золотарів продавати. Взяв за головню величезні гроші.
Франсуа накупив собі розкішної одежі, оселився в найбагатішому заїзді. А що був він розумний і гарний з лиця, то незабаром познайомився і подружив з вельможними панами, а згодом і сам вибився в пани — став маркізом де Компе.
Жив Франсуа раюючи: солодко їв і нив, м'яко спав, розважався як хотів,   добру   славу   мав.
Та по недовгім часі занудився він за рідним лісом, за округою, за братами   Жаном   і   Жаком.
«Поїду-но я додому,— вирішив нарешті Франсуа.— І там житиму в багатстві й славі, і друзів позаводжу — вони розраджуватимуть і звеселятимуть мене».