Золота головня

Якось увечері, коли вони напалили повну піч вугілля, Жан, старший брат, сказав:
—    Ну, на сьогодні ми майже скінчили роботу, треба тільки пильнувати вогонь у печі. Піду-но я в Пемпон — потанцюю на весіллі у друга.
—    Іди,— мовили менші брати Жак і Франсуа.
Жан убрався в стару куртку, латані штани, взувся в сабо, надів на голову старого капелюха та й пішов на весілля.
А Жак, середульший брат, подумав:
«Чом би й мені не піти погуляти? Піду-но до Жюльєна. Сьогодні в нього зібралися хлопці та дівчата, каштанами смакують, вином запивають, казки й цікаві бувальщини розповідають... А вогонь у печі й Франсуа може впильнувати».
І Жак подався до Жюльєна, загадавши Франсуа наглядати за вогнем.
Франсуа минав п'ятнадцятий рік. Був він хлопець лагідний і слухняний на вдачу, завжди покірно робив усе, що загадували брати, і ніколи не сказав їм жодного слова наперекір. Отож і тепер сів він біля печі, взяв кочергу і став ворушити жар. Ворушив, ворушив, аж поки здолав його сон. Снилося йому, що він принц і пасе вівці, сидячи на гарному білому коні. Франсуа почувався уві сні щасливим. Та прокинувшись, похолов із жаху — вогонь у печі погас.
Що робити? Як зарадити лихові? Як розпалити вогонь? Адже сірників тоді ще не було, і жінки щоранку ходили від хати до хати зі старим сабо, просячи жаринку.
Похилив голову Франсуа, гірко зажурився. Аж раптом підвів очі, глянув у вікно і бачить: ген над деревами в лісі полум'я танцює, звивається, міниться яскравими барвами — червоною, жовтогарячою, білою...
—    Мабуть, це вуглярі розклали вогнище в лісі! — вигукнув зраділий Франсуа.— Ну ж бо попрошу в них вогню!
Побіг Франсуа на полум'я і забився далеко в ліс. Розглянувся навколо — аж бачить: він у Трессельському гаю, там, де живуть лісові духи й чарівниці!
Жахнувся Франсуа — адже це прокляте місце. Лісові духи сходяться сюди опівночі, заводять танки і забави. Але якщо їх побачить хтось із людей, вони хапають його, втягують у стрімкий танок, і той танцює, аж поки впаде мертвий.
Бігти? Тікати? Та, мабуть, уже не втечеш...
Раптом перед Франсуа з'явилося кілька чарівниць. Вони схопили його й кудись повели. Франсуа був ні живий  ні мертвий.
Незабаром опинилися вони перед невеликим вогнищем; біля вогнища сидів лісовик і грів ноги.
Побачив лісовик хлопця та як гукне:
—    Ти що тут робиш?
Франсуа заплакав і сказав, що він бідний вугляр, бо брати загадали йому пильнувати вогонь, а він не впильнував, і тепер   його   чекає кара.