Зимова казка

Вже осінь пішла собі спочивати, а зима чомусь барилася. Принишклий ліс ще тільки дрімав, адже не міг заснути, бо не було в нього теплої снігової ковдри. Нелегко й звірятам. Ніяк не міг зігрітись у своїй постельці їжачок Голочка, мерзлякувато тулилося до теплого маминого боку ведмежа Ласунчик, та найгірше зайчикам Буханчику й Стрибайчику. Саме поскидали вони свої сіренькі кожушки та повдягали сніжно-білі. А як вийдеш у них зі своїх хатинок, коли біле так далеко видно? 
Зажурилися зайчата: так хочеться їсти, та й лапки не завадило б розім'яти. А тут ще тітка Сойка сіла на найвищу сосну і закричала: 
— Біда! Біда! У нашої Зимоньки-Зими нещастя! Злий Північний Вітер украв лантуха із снігом. Що ж воно буде? Біда! Біда! 
— Он воно що! — сказав Вуханчик братикові Стрибайчику.— Треба щось робити... 
— Але що? —розгубився Стрибайчик.— Хіба ми зможемо перемогти Північний Вітер, адже він такий лютий і дужий! 
— Удвох ми, звичайно, нічого не вдіємо,— погодився Вуханчик.— Та, може, щось порадить дідусь Вухань. 
Дідусь уважно вислухав малят і зітхнув: — Північний Вітер не тільки злий, а й підступний. Так просто лантуха із снігом не віддасть. 
— Що ж робити, дідусю? — спитав Вуханчик. Старий Вухань ласкаво подивився на внука: 
— Лихові можна зарадити, та тільки чи витримаєш випробування? 
— Витримаю! — твердо мовив Вуханчик. 
— Але насамперед пам'ятай, що з рук ворога нічого не можна брати. І до Палацу Північного Вітру ти повинен іти сам. 
— А я? — образився Стрибайчик. 
— Ми будемо чекати, а це теж нелегко. 
Ох, як же Вуханчик мчав до палацу, де мешкав Північний Вітер! 
Коли зовсім знесилювався, то спочивав трохи, а потім знову рушав у дорогу. 
Здавалося, Північний Вітер тільки й чекав на гостя, бо вилетів назустріч: 
— Ласкаво запрошую, Буханчику! Радий тобі, дуже радий! 
— Спасибі, — подякував зайчик.— У мене є до тебе справа. 
— Справа? — удавано здивувався Північний Вітер.— Полишимо всі справи, давай-но краще я пригощу тебе,— і він підвів зайчика до столу, вставленого різними овочами. Там була навіть капуста. В зайчика аж слина потекла, проте він згадав наказ старого Вуханя... 
— Дякую, але я не голодний. 
— Не голодний, кажеш,— посміхнувся Вітер.— То чого ти хочеш від мене? 
— А щоб ви віддали матінці Зимі лантух із снігом. Навіщо він вам? 
— Лантух із снігом? Я не брав його... 
— Брали,— заперечив Буханчик.— Інакше Зима давно принесла б нам снігу. 
— Он воно що! — зареготав Вітер.— Іди геть звідси! — і він надувся і дихнув таким холодом, що Буханчик скрутився в клубок. 
— Віддайте сніг,— наполягав малий.— Віддайте, а то гірше буде... 
— Стій! — почув раптом Вітер. Глянув — і закляк на місці. На нього йшла красуня Зима в білому кожушку.— Зайчик не злякався тебе, отже, виконуй його бажання. 
Що було робити злому Північному Вітрові? Пішов до комори та й виніс лантуха. Зима хутенько взяла того лантуха з Вітрових рук, і разом з Буханчиком вони подалися додому. 
І ось закружляли у повільному танку безліч легеньких сніжинок. А Зима все сипала та приказувала: 
— Щоб добре вродили запашні суниці, цілющі чорниці, інші ягоди й грибочки — усім доням і синочкам, всім пташкам і всім звірятам, а також їх мамам, татам... 
І справді, того року врожай був на диво щедрий...


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...