Зелена біда

Злякався бай, одбіг убік,—
Щось кругле,
Щось зелене...
Забув і шапку взять — та в крик:.
— Хутчій усі до мене! —

Прибігли люди,— то за знак?

Чом витріщені очі?
Чому реве, мов той ішак,
Голодний серед ночі?
— У полі... там... сидить біда!  —

Бай очі з жаху звузив,—

Вона пшеницю об'їда!
У неї кругле пузо...
От хай я з місця не зійду!
Несіть мерщій рушницю,
Вб'ємо зелену цю біду,
Що нашу їсть пшеницю! —
І вже рушниця — тут як тут!
Хтось цілиться з-за клена,
Бабахнув постріл і—капут:
В шматки біда зелена!
Стріляє влучно хлібороб!
Одна лиш насінина
Попала баю прямо в лоб
Й прилипла там. Єдина!
Ще більше налякався бай,
Дає стрільцеві знаки:
— Біда — на лобі, в лоб стріляй!
Белькоче з переляку...
Не промахнувсь меткий стрілець:
Націлився в те сім'я
Всадив у лоб увесь свинець!
І — добре.
Згодний з ним я!
Впав бай — аж гепнувсь на межу.
Чому загинув бай? Скажу
В часи старі
У Бухарі
Арики знали і канали,
Залізо знали і чавун,
І знали, що таке кавун,
Але
Ще краще
Бая знали!

Всі знали: не кавун — біда,
А бай, що всіх їх об'їда!