Зелена біда

Було чи не було — дарма!
Жив бай.
Тепер його нема.
В часи старі
У Бухарі
Арики знали і канали,
Залізо знали і чавун,
І що таке кавун —
Теж знали.
А бай — не бачив кавуна,
Хоч і хвалився людям,
Що все він, все на світі зна,
Що є.
Було,
Що буде!

Кавун він снідав залюбки,
Але йому для дому
Давали різаний — скибки
На блюді золотому.
А цілого, який він є,—
Не бачив за життя своє.
От раз у поле бай пішов,
Іде собі, хизується,
Пасуться вівці,— буде плов!..
Пшениці лан красується...
Врожай селян — його врожай!
Любив людей він лаяти,
Взивав їх ледарями бай...
Щасливий, що не знаєш бая ти!
Бай працювати сам не вмів,
Податки ж гріб з усіх домів!
Так от: ішов цей людожер,
Пихате ніс обличчя
І носа вгору так задер
На знак свого величчя,—
Що шапка впала з голови...
Піднять? Не діждетеся ви!
Нагнутись? Він же бай!
Слуга підніме хай!
Та слуг у полі не було...
Нагнувсь, щоб шапку взяти,
Пшениці прогорнув стебло —
Важке, рясне, вусате —
Й завмер від страху: на землі
Лежало шось велике,
Зелене,
Кругле,— взагалі
Незнане зроду-віку!