- Головна>
- Казки>
- Казки народів світу>
- Російські казки>
- За щучим велінням

За щучим велінням

Тільки він це проказав — з'явився великий кам'яний палац з золотою покрівлею. Навколо — зелений сад: квіти розцвітають, пташки цвірінчать, співають. Мар'я-царівна з Омельком увійшли до палацу, посідали біля віконечка.
— Омелечку, а чи не можна тобі красунчиком стати?
Тут Омелько не довго думав:
— За щучим велінням,
за моїм хотінням —
стати мені добрим молодцем, вродливим та розумним!..
І став Омелько такий, що ні в казці сказати, ні пером описати.
А в той час їхав цар на полювання й бачить — стоїть палац там, де досі нічого не було.
— Це який такий нечема без мого дозволу на моїй землі палац поставив?!
І послав спитати — хто такі?
Посланці побігли, стали під вікном, питаються.
А Омелько їм відповідає:
— Кличте царя до мене в гостину, я сам йому скажу.
Приїхав цар до нього. Омелько його зустрічає, у палац веде, до столу саджає. Стали вони бенкетувати. Цар їсть, п'є та дивується:
— Хто ж ти такий, хлопче, добрий молодче?
— А чи пам'ятаєш ти Омелька-дурника, що до тебе на печі приїздив, а ти його з своєю дочкою звелів у бочці засмолити та в море кинути? Я — той самий Омелько. Схочу — все твоє царство спалю та потрощу за ту твою ласку!
Цар дуже злякався, став перепрошувати:
— Одружись з моєю дочкою, Омелечку, бери моє царство, тільки мене не губи!
Тут учинили бенкет на весь світ. Одружився Омелько з Мар'єю-царівною і став царством правити.
От і казці кінець, а хто слухав — той молодець!
Батьківські
поради