- Головна>
- Казки>
- Казки народів світу>
- Російські казки>
- За щучим велінням

За щучим велінням

Накупив найбільший вельможа вин солодких та різних наїдків, поїхав у те село, ввійшов у ту хату і став Омелька частувати, пригощати. Омелько напився, наївся, захмелів і ліг спати. А вельможа його — на віз та й повіз до царя.
Цар спересердя наказав прикотити велику бочку з залізними обручами. Посадили в ту бочку Омелька і Мар'ю-царівну, засмолили бочку і в море кинули.
Прокинувся згодом Омелько, бачить — темно, тісно.
— Де ж це я?
А йому відповідають:
— Ой лишенько, Омелечку! Нас у бочці засмолили, кинули в синє море!
— А ти хто?
— Я Мар'я-царівна.
Тут Омелько й каже:
— За щучим велінням,
за моїм хотінням —
вітри буйні, викиньте бочку на сухий берег, на жовтий пісок!
Вітри буйні повіяли. Синє море схвилювалося, викинуло бочку на сухий берег, на жовтий пісок. Омелько й Мар'я-царівна вийшли з неї.
— Омелечку, де ж ми житимем? Збудуй хоч якусь хатинку.
— А мені неохота...
Тут вона ще дужче просити почала. От він і каже:
— За щучим велінням,
за моїм хотінням —
збудуйся, кам'яний палаце з золотою покрівлею!..
Батьківські
поради