За щучим велінням

Розсердився офіцер і вдарив його по щоці.

А Омелько й каже потихеньку:

— За щучим велінням,

за моїм хотінням —

ломако, обламай йому боки...

Ломака вискочила та як почне офіцера чухрати, насилу той утік.

Цар здивувався, що його офіцер не зміг упоратися з Омельком, і посилає свого найбільшого вельможу:

— Привези до мене дурника Омелька, а як не привезеш — голову з пліч зніму.

Накупив найбільший вельможа родзинок, чорносливу, пряників, приїхав у те село, ввійшов до тої хати та й почав невісток розпитувати, що саме Омелько полюбляє.

— Наш Омелько любить, щоб з ним ласкаво говорили та червоний жупан подарували — тоді він усе зробить, чого просять.

Найбільший вельможа дав Омелькові родзинок, чорносливу, пряників та й каже:

— Омельку, Омельку, чого ти лежиш на печі? Їдьмо до царя.

— Мені й тут тепло...

— Омельку, Омельку, цар тебе добре почастує, — поїдьмо, будь ласка!

— А мені неохота...

— Омельку, Омельку, цар тобі червоний жупан подарує, шапку й чоботи.

Омелько подумав-поміркував:

— Ну, гаразд, ти собі наперед їдь, а я за тобою вслід.

Поїхав вельможа, а Омелько полежав ще трохи й каже:

— За щучим велінням,

за моїм хотінням —

ану, пічко, їдь до царя!..