Українська Русский

Якщо вирости одразу

Жив собі хлопчик. Звали його Вітя. Більш за все на світі він любив спати й стріляти з рогатки по горобцях. За домашні завдання брався пізно, коли вже зовсім вечоріло.
Так було і цього разу. Довго Вітя шукав ручку, задачника, нового зошита. В старому в нього була двійка, і він його викинув, щоб не побачила мама.
Прочитав Вітя умову задачі, а правильної відповіді знайти не може. «Ну й добре, — вирішив Вітя, — завтра в кого-небудь спишу».
Потім він розгорнув граматику, щоб вивчити правила. Але вони здалися йому дуже нудними. І Вітя почав малювати в зошиті кумедні личка, корабликів і зайчиків.
Ох, і перепало б йому, якби все це бачила мама! Та вона була ще на фабриці. В цеху, де мама працювала, гули великі машини. Якось мама взяла Вітю з собою. Там було так цікаво! От якби кинути задачника, граматику та піти працювати на фабрику. І видумати ще кращі машини!.. Поклав Вітя голову на руки і почав мріяти, які машини він придумає...
Але тут клацнув замок у дверях і ввійшла мама. Вона спитала:
— Приготував завдання?
Вітя не хотів засмучувати маму, адже вона прийшла з роботи стомлена. І, відвернувшись до вікна, він відповів:
— Так, приготував, мамусю!
Мама повірила синові, нагодувала, поклала в ліжко й погасила світло в кімнаті...
Вночі Вітя прокинувся — йому дуже захотілося пити. Він устав з ліжка, розплющив очі — і раптом... Вітя навіть протер очі кулаками... Та що ж це таке?
Він не впізнав своєї кімнати! Речі в ній здавалися зовсім іграшковими. Стіл, який був Віті по груди, тепер став нижче пояса, стільці — по коліна. І ліжко було дуже коротке. Щоб витягнутись, Вітя поклав ноги на стілець. Він склепив очі — йому було страшно. Хотів покликати маму, але чомусь не міг вимовити ні слова...
Коли Вітя розплющив очі знову, в кімнату дивився ранок. Вітя встав, поснідав і, глянувши на годинника, схопився за портфель.
Він вибіг на вулицю і... не впізнав свого міста! Лише кілька будинків були йому знайомі. По них він і вгадував, як іти до школи. Нові будинки вишикувалися вздовж гарних широких вулиць. Але найбільш Вітю здивували люди, які йшли назустріч. Чому вони такі маленькі?.. Люди були такі ж на зріст, як Вітя, а дехто навіть менший за нього. І чому вони так чудно дивляться на нього і посміхаються?
Вітю це так розсмішило, що він вистрибом побіг до школи, щоб швидше розповісти про все хлопцям.
Ось і школа! Але що це?.. Номер той самий, а сама вона зовсім інша! Вона теж стала менша.
Вітя відчинив двері... По коридорах бігали малята, поважно походжали старшокласники. Вони здивовано подивилися на Вітю. А один першокласник підійшов і боязко спитав:
— Дядечку, чому у вас такі штани короткі?
В цей час задзвонив дзвінок. І Вітя пішов у свій клас. Учні вже сиділи за партами. Побачивши Вітю, вони підвелися з своїх місць і дружно сказали:
— Добрий день!
Вони теж були такі маленькі...
В клас увійшла Марія Іванівна. Вітя одразу впізнав її, хоч біля очей у Марії Іванівни звідкись узялися зморшки і волосся блищало сивиною. Вона привіталася до дітей і спитала Вітю:
— Товаришу, ви до мене?
Вітя ображено подивився на вчительку:
— Маріє Іванівно, я ж Вітя! Ви мене з арифметики повинні сьогодні викликати!..
Вчителька нахмурилась і попросила Вітю вийти в коридор. Вона причинила за собою двері і суворо сказала:
— Громадянине, який же ви Вітя? У вашому віці люди вже інститути закінчують.
— Ні, я Вітя! Ось мій щоденник, — і хлопчик почав ритися в портфелі.
Тоді Марія Іванівна розсердилась:
— Соромно так жартувати, громадянине, адже вам, мабуть, років двадцять п'ять, не менше!
— Н-і-і, дев'ять! — протягнув Вітя жалібно. Голос його затремтів, очі наповнилися слізьми.
— Я нічого не розумію! — схлипував він. — І дома у нас все інше, і місто, і школа. І чомусь я такий високий!.. І в класі зовсім нема знайомих хлопців...
Вітя сів на лаву. Сльози крапали в нього з очей, як дощик.
— І мами вранці не було в кімнаті... Як я вчитимусь у третьому класі?.. Я такий великий. А насправді я — Вітя, Вітя Солниченко!
Коли вчителька почула ці слова, вона раптом загадково посміхнулась і сказала ще загадковіше:
— Бачиш тепер, що може статися з ледарем?
Вчителька витерла хусточкою Вітьчині сльози і погладила лагідно по голові. І Віті стало хороше-хороше. Він заспокоївся, заплющив очі. А Марія Іванівна все гладила, гладила його по голові...
Коли Вітя розплющив очі, вчительки поруч не було. На його голові лежала добра мамина рука, а сам він сидів за столом у себе вдома. Перед ним лежав підручник з нерозв'язаною задачею. А кімната була такою, як і вчора, і позавчора, і тиждень тому.
— Мамочко, я ж був зараз у школі, говорив з Марією Іванівною, — сказав Вітя.
— Це тобі наснилося, — відповіла мама. — Ти розв'язав задачку?
Вітя відвів очі вбік. Може, обманути?..
— Ні, мамо. Зараз розв'яжу!


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...