Українська Русский

Як звірі парувалися з людьми

1 2 3 4


    Вислухавши таким робом оскарження й оборони, цар Соломон замкнув засідання і відложив його продовження на другий день, а послів велів гостити в своїх палатах, як і попереду.
    Опинившися самі між собою, звірячі посли почали міркувати, як стоїть їх справа і що їм робити далі.
    - Погано стоїть наша справа, - мовив відпоручник коней. - Забагато провин ми звалили на чоловіка, а коли вдасться йому виправдатися хоч від деяких, то вже ми програємо.
    Але відпоручник вовків сказав:
    - Що там виправдається? Як може він виправдатися від того, що само б'є в очі кождого неупередженого?
    - Але не забувай, Вовчику, - мовив Слон, - що наш судія - також чоловік. І хоч він справедливий, то все-таки мозок у нього людський, і очі людські, і він далеко склонніший дивитися на се діло людськими очима, ніж вовчими.
    А відпоручниця свиней мовила:
    - А мені й мойому родові, по правді кажучи, зовсім байдуже до цілого того процесу. Бо й яка ж мені кривда від чоловіка? їсти мені дає, робити не велить нічого, береже мене, заганяє в хлівець, а взимі то й соломи стелить багато, так що я з діточками зариюся собі по самі вуха та й сплю, поки не покличуть до корита. Навіть жолуді, які я так дуже люблю, чоловік збирає восени або й отрясає з дубів, і сушить, і держить цілу зиму мені на закуску. А те, що ріже мене, то що за біда? Була я в дикім стані, різали мене ведмеді та вовки, моїх малих халали навіть лиси, борсуки, рисі та всякий нікчемний звір. То чи не однаково ж мені гинути чи в зубах тих хижаків, чи й під ножем чоловіка? Ба ні, НР однаково. Звір мене рве, шматує та калічить живу, а чоловік за, .же швидко; звір поїсть троха мойого м'яса, а решту закопле, так що воно не раз гниє і пропадає. А чоловік чистить, крає та береже його, одно варить, інше в димах коптить, начиняє ним ковбаси. \ подумати собі, яка-то радість у людській сім'ї, коли на столі появиться моя шинка, моя ковбаса, мої ноги або моя голова в студенині! Ні, говоріть, що хочете, а я у чоловіка не маю кривди і не хочу більше правуватися з ним.
    - Г я не хочу! - мовив Кінь.
    - І я також, - мовив Кіт. - Адже ж ви знаєте, що мойому життю завидують навіть люди. Роботи ніякої не роблю, а те, чим я для них услужний, себто полювання на миші - то моя найкраща розкіш і охота. А вдень звичайно вилежуюся собі на печі, бавлюся з дітьми, і вже хоч яка бідна господиня, а все-таки мусить розстарати дрібку молока для дітей і для котика. Недаром люди і приповідку зложили, що лиш котові та попові добре жити на світі. Отим я говорю, що гріх би мені жалуватися на чоловіка.
    І з сими словами всі три відпоручники відлучилися від звірячої громади і пристали до людської.
    Похнюпили голови інші звірі, побачивши се відступство.
    - Аж тепер бачу, що наша справа стоїть погано, - мовив Слон. - Уже коли наші товариші тратять віру в її слушність...
    - Е, що, байдуже про таких товаришів! - з погордою мовив Лев. - Що мені за товариш - Свиня! Звір безхарактерний! Тупоумний грубошкірець!
    Слон трохи ображено покрутив трубою: бачите, Свиня його далека своячка, бо й він же грубошкірець.
    - Ну, ну, - мовив він ущипливо до Льва, - ти на грубошкірцях дуже не їздь! Мають вони свій розум і характер. А щодо відступства від нашої спільної справи, то бачиш сам, що й твій любий своячок Котик ані на волос не ліпший від Свині. Йому аби своя вигода, а постояти за спільне діло - овва!
    - Та ще зі Свині ані з Кота мені не дивно, - мовив Ведмідь. - Звісно, звірі, своя шкіра і своя вигода кождому наймиліша. Але Кінь! Розміркуйте лише його поступок! Адже він, може, найтяжче поневолений зі всіх звірів. Скілько-то різних способів придумав чоловік на визискання його сили, здоров'я, життя і тіла! І під верх його бере, сідло на нього накладає, і тягарі на його хребті возить, і в шлеї його запрягає, змушує тягти вози та сани. Та не досить того! А кілько-то разів чоловік для власної забави гонить його і змушує бігати щосили чи то в перегонах, чи то в прогульках! Кілько-то разів бідний Кінь, У шаленім бігу перескакуючи рови, плоти та інші завади, зломить ногу, хребет або скрутить карк і гине на місці! І того не досить! Чоловік зробив Коня спільником своїх найстрашніших злочинів против нас і против своїх же братів людей. Чи ж були би лови на грубого звіра без помочі коней? А головно - Кінь стає до помочі чоловікові в війні против інших людей, гине тисячами в битвах, проливає свою кров і кладе свої кості за діло, якого ані в зуб не розуміє і яке йому зовсім не цікаве. Та й сього ще не досить: чоловік любить його, поки він живий, годує його, чеше й чистить, іноді навіть цілує його морду, а проте бридиться його м'ясом, і коли він постаріється, окалічіє та не може робити, то або ще за життя виганяє його в ліс на поталу вовкам, або по смерті викидає його тіло на жир псам та воронам. Ну, і скажіть же мені, відки після сього всього у того Коня така прихильність до чоловіка?
    - Блискучі шори, мабуть, отуманили його! - мовив Цап. - Я не раз бачив, як він, запряжений, вичищений, весь блискучий, аж сам не знає на яку ступити, задирає голову, озирається сам по собі, потрясає брязкальцями та перебирає ногами, так пиндючиться своїм рабським строєм! Уже, видно, рабство так ввійшло в його натуру, що за отакими цяцьками він забув про свою свободу і незалежність.
    - Та годі нам говорити про тих відступників, - мовив розважний Слон. - Міркуймо про свою справу! Що нам робити далі? Чи достоювати свойого, чи відступити заздалегідь? Чи стояти на тім, що сказали наші речники, чи шукати нових свідків і доказів для свойого права?
    - Я думаю дати спокій! Нащо нам клопоту? - мовив Бегемот. - Моя рада проста. Чоловік жиє на суші, - ми ховаймося в воду; там будемо безпечніші. Він удень воює, а вночі спить; ми переходімо з денного життя до нічного, щоб якнайменше стрічатися з ним. Отеє буде найліпше.
    - Все товстошкірець товстошкірцем, - не витерпів Лев, щоб не огризнутися на бегемотове балакання. - А я чую в собі таку лютість, що, коли вирок випаде на нашу некористь, я готов кинутися на того премудрого царя Соломона і розшарпати'його.
    - Котячий розум незгірший курячого! - буркнув згірдно Слон. - І що ж ти найліпшого докажеш сим? Хіба ти не знаєш, що перед царем стоять ряди узброєних і ти, скачучи на царя, поперед усього скочиш на їх галябарди? Сам пропадеш і справу попсуєш.
    - А може би, - мовив Ведмідь, облизуючися, - може би, ми пригадали собі нашу стару добру приповідку: хто мастить, той їде? Адже ми за дурною головою і до царя прийшли голіруч, і перед трибуналом стали голіруч, - то й як же має наша справа виграти? От якби так кождому членові трибуналу по вуликові чистого меду-патоки... Я би вже віджалував для спільного добра.
    - Тю, тю, дурний! - загукали деякі розумніші звірі. - Гадає, що як сам любить мід, то вже й кождий інший готов за мід продати і душу і сумління. Сховайся зі своїм обридливим медом, що бджоли понадушували собі з животів. Ото лакітки знайшов! Тьфу!
    Вуйко, почувши ті вигадки та сплювання, засоромився дуже і, бурчачи щось собі під ніс про брак смаку у тих глупих звірів, заліз у кут і, скулившися, слухав дальшої наради.
    - Борони нас боже від такого кроку, як радить Бурмило, - остерігав Слон. - Наша справа чиста, а коли б ми попробували підкупувати трибунал, то аж тоді програли би напевно, ще й з соромом. А тепер, провадячи річ чемно, хоч і програємо, все-таки не наберемося сорому. А може-таки й зовсім не програємо. Слухайте. У мене виринула ще одна думка, і то завдяки Ведмедевій промові. Адже відпоручник людей сказав перед судом, що звірі самі собі винні, коли від давнішого панування над світом прийшли до теперішнього упадку. Мовляв: люди працювали і розвивалися, а звірі дармо час гаяли, не навчилися нічого і стратили те, що мали. Попробуймо завтра доказати, що се неправда, що й звірі, бодай деякі, також не їли дармо хліба і не проґавили марно всі науки мами-природи.
    - А як же се докажемо? - запитали гуртом звірі.
    - Пішлімо зараз післанців до бджіл і до мурашок. Се звірики хоч дрібні, але сильно зорганізовані. Вони мають свої держави, будують замки, кріпості, магазини, висилають колонії, збирають засоби - одним словом, живуть у таких упорядкованих відносинах, що й люди можуть багато дечого навчитися від них. Найліпший доказ, що не самі люди, але й звірі, і то навіть такі нікчемні комахи, як бджоли й мурашки, мають здібність до осягнення високого ступня цивілізації.
    Всі звірі радо згодилися на Слонову раду і зараз же вирядили післанців до бджіл та до мурашок, щоб і вони вислали на завтра своїх речників до Соломонового трибуналу.
    Другого дня засів цар Соломон на троні серед свого трибуналу, і знов стали перед ним відпоручники звірів і людей.
    - Чи має ще хто з вас сказати щось нового до того, що було сказано вчора? - запитав цар.
    - Ми маємо сказати, - мовили звірячі відпоручники.
    - Говоріть! - сказав цар.
    - Великоможний царю і пресвітлий трибунале, - розпочав звірячий речник. - Учора речник людей сказав був, що ми, звірі, з власної вини стратили панування над світом^. Бо коли нібито люди боролися, розвивалися, доходили до розуму і'сили, гуртувалися докупи та працювали, звірі не поступали наперед, лишилися в первіснім стані і через те мусили уступити людям. Сьогодні ми маємо свідків на те, що се не вина звірів, а вина того ж чоловіка і його зажерливості. Коли більшина звірів опізнилася в розвої, послабла числом, утратила давніші місця свойого розселення і найліпші умови роз- вою, то се тому, бо все забрав чоловік! Він пильно дбає про те, щоб звірам не було змоги розвиватися; він рад і довіку держати нас у^низькості та занепаді, бо се запорука його панування над нами. Де не сягає його рука і його пагубний вплив, там зараз звірі підносяться, робляться не лише численніші, кращі, вродливіші, сміліші, характерніші, але також розумніші. Що їм не хибує здібності до розвою й організації, на се маємо тисячі доказів. Чи птахи не будують гнізд із такого мізерного матеріалу, без ніяких приладів і так штучно та майстерно, що ніякий людський майстер не потрафить дорівняти їм? Чи ж коні та воли в стаді не вміють добре боронитися від напасті, одні стаючи досередини головами і фиркаючи задніми ногами, а другі стаючи назверх рогами? Чи ж журавлі та дрохви не служать навіть людям взірцем чуйності, не ставлять варти в часі жирування або нічлігу? Чи ж Крук не потрафить напитися води зі склянки з вузьким горлом, вкидаючи до неї камінці? Але ми маємо ще ліпших свідків, таких, що ствердять довідно, як-то звірі, навіть дрібнесенькі і, сказати б так, безмізкі, потрафлять мудро урядити своє життя, коли чоловік не перепиняє їм.
    - Що се за свідки? - запитав цар Соломон.
    - Се бджоли і муравлі, - відповів звірячий речник. - Звели, великоможний царю, щоб вони станули перед твоїми світлими очима.
    Цар махнув своїм скіпетром, і до зали ввели відгюручників бджіл і муравлів.
    - Знаєте, про що йде справа перед моїм престолом і отсим світлим трибуналом? - запитав цар у відпоручників.
    - Знаємо. Про те, чи чоловік має мати першенство на землі, чи ні.
    - Добре. Що ж маєте сказати до сеї справи?
    - Можемо, великоможний царю, - мовив речник муравлів, - сказати лиш те, що коли мати на увазі громадські порядки і наше майстерство, то люди багато де в чому не можуть зрівнятися з нами. Ми вміємо з найдрібніших пилинок, камінців та патичків здвигати такі будови, яких не здвигне ніяка людська рука. Ми коплемо підземні ходи, зводимо склепіння, будуємо вежі, мости та коридори, вміємо порозуміватися без голосу і знаходити дорогу в своїх безвіконних будовах. Ми знаємо поділ праці, провадимо війни, держимо дійну худобу і засіваємо для неї навіть поле потрібним їй зіллям, а деякі наші роди держать навіть невольників.
    - А ми живемо в добре впорядкованій монархії, - мовила відпоручниця бджіл, - маємо поділ праці, доведений до крайньої досконалості, робимо будівлі, ще майстерніші від муравльових, і збираємо до них засоби корму, якого, крім нас, не зумів би приладити ніхто на світі, а вже найменше чоловік. 1 можемо з гордощами сказати, що чоловік не те що не допоміг нам у тім розвитку, а навпаки, простер свою неситу руку й на нас: коли йому подобається, виганяє нас із наших осідків або й зовсім нівечить нас, щоб покористуватися нашим добром.
    - Що ти маєш відповісти на се? - запитав цар у речника людей.

1 2 3 4

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...