Як виникли Кельменці

Було чи не було так, але розказують, що там, де зараз серед широкої долини по обидва береги невеличкого струмочка Ромоданки красується, як барвиста веселка, селище Кельменці, давним-давно стояла одна лише корчма. Та проходив мимо неї ген-ген через похмурі ліси, луки, гаї, вздовж озер і річок аж до самого Чорного моря купецький шлях.
    Жив у придорожній корчмі, як павук у своєму кутку, якийсь лихвар на прізвисько Кельман. Був він такий зажерливий, що жодного подорожнього не пропускав мимо, аби не споїти та не пограбувати... Тому дуже скоро поруч корчми, як гриб після дощу, виріс постоялий двір, і лихвар став ще багатший.
    Як і в кожного багатого пана, розвелось у нього чимало всякої прислуги. Від зорі до зорі трудилися вони, не розгинаючи спини, а йому все здавалося, що роблять мало. Не один з них вже й з слідами батогів на спині ходив.
    Поселення лихваря подорожні називали двором Кельмана, а людей, що служили в нього,— кельменцями.
    Минав час. Не раз на зміну холодним зимам з вітрами приходили сонячні теплі весни з барвистими запашними пролісками. Прилітали з вирію співучі птахи і знову відлітали, а життя слуг ставало все важчим і важчим. Що робити?
    — Треба тікати,— радили одні.
    — Шукати квітку щастя. В наших лісах вона, напевне, десь рос те,— пропонували інші.
    — А що, як спершу відплатити панові за кривду? — висловилась більшість.
    І тут трапилось бажане: захмарене, досі аж чорне небо розколола навпіл вогненна сліпуча блискавиця. Від гучного грому захиталася, здавалось, навколо земля. Впав на неї, спалахнувши, лихварський двір і згорів дотла. Залишились тільки прості люди, які служили в лихваря,— кельменці. Вони взялися корчувати ліс, орати землю, розводити овець, бджоли...
    Згодом серед чарівної широкої долини, на берегах співучого струмочка виросло село. Воно й успадкувало прізвисько своїх перших поселенців — бунтарів проти панської кривди.
    Так, говорять в народі, виникли Кельменці — селище і його назва.