Як барвінок та ромашка у вирій літали

V
Рідко так бува в поході,
Щоб при сонячній погоді
Все з початку й до кінця.
Ждуть і віхоли бійця.
Річ Барвінкові знайома.
Мандрував же він і вдома,—
Хоч жорстоко потерпав,
Гордий дух — не занепав!
Розв'язав його Бананик,
Простягнув солодкий пряник.
Уклонився Ананас:
— Ти не гнівайся на нас! —
Пригорнула Чорна Кава:
— Все це я... криклива ґава...
Ти, Барвіночку, пробач,
Помилились, хоч ти плач.
— А чого ж ви не напали
І як слід не відклепали
Будячину і Тхора?
— Не прийшла іще пора.

Ми, браток, в душі герої,

Але в нас замало зброї.

Поспішиш — сумний фінал.

Цей Будяк, мов арсенал.

Головні ворожі сили
В грізних кактусах засіли,
Поміж ними — цар Бамбук,
Що завдав нам стільки мук.
Ми повстали нині вранці.
— Співчуваю вам, повстанці...

Любі сестри і брати,
Як Ромашечку знайти?
Я летів у вирій з миром...
— Будь же нашим командиром,

Штурмом візьмемо палац
І розбійників — бабац!
Певне, там твоя подружка,
Будякова нині служка.
Ну, Барвіночку, веди!
Спис бери, напийсь води!—
Вільний табір аж клекоче.
Хлопця всяк обняти хоче.
Та Барвіночок без слів
Журно голову схилив.
І не глянув на Банана,
Що простяг йому нагана.
Чорна Кавина рідня
Підвела в ту мить коня.
Промовляє Кава гідно:
— Нам також війна огидна!

Любим рідний Тулумбас,
Та Бамбук... вивозить нас!
Відриває від коріння,
Знищив ціле покоління,
Продає у чужину
Нашу молодість ясну. —
Схвилювала вкрай Барвінка
Чорна Кава, дивна жінка.
Що робити? А Банан
Обійняв його за стан:
— Є для бою в нас резерви.
Чи міцні у тебе нерви?
Глянь, Барвіночку, які
Джунглі виставлять полки! —
Свиснув він, і вирина
З лісу чудо звірина.
Усміхалися, раділи,
Нуртували крокодили,
Бегемот солідний вів
За собою сто левів.
За левами носороги
Підкидали куці ноги.
Поміж тигрів — п'ять пантер,
Чорних тигрячих сестер.
Пуми йшли за кабанами,
Потім слон з трьома синами.
Буйвол згорда поглядав,
Поспішав за ним удав.
Статні зебри майоріли,
І останні йшли горили.
Чорна Кава розцвіла,
 Чорним оком повела:
— Дружно рушим, вал за валом!
Будь же нашим генералом! —
Скочив хлопчик на коня:
— Ви для мене, як рідня!
Вірю в вашу чесну справу,
Та призначте — Чорну Каву!
Звівся він на повний зріст:
— На сьогодні я — турист... —
Всім ласкаво глянув в вічі,
Уклонився друзям тричі:
Помагатимуть мені
Насінинки чарівні! —
На прощання Чорна Кава
Обняла його ласкаво.
Заревіли звірі всі.
По сльозах, як по росі,
Без дороги, без стежинок
Через ліс помчав Барвінок.
Він вглядався, як і слід,
В нечіткий машинний слід.