Втрачене слово

Одружився хлопець. Взяв молоду не з свого села, а з далекого села зарічного. Пожили вони мало, чи багато, молодиця і каже чоловікові:
- Поїхав би ти, Іванка, мою матінку провідати. Іванці що - запріг коня і поїхав.
Добре його зустріла теща. Картохи на стіл поставила, грибочків солоних, пиріг з рибою. А потім налила в миску таке, чого він ніколи не вживав. Начебто кислить воно, начебто сластит, не густе, не рідке, не холодна, не гаряче... Смачне!.. Їв би так їв! Дві миски Іванка выхлебал. І питає тещу:
- Мамо, а мамо! Це що ж ви таке наварили?
- Як що, зятьок дорогий! Кисіль це вівсяний. Невже не знаєш?
- Не знаю. У нас в селі такого ніхто не варить. А Параска моя вміє його варити?
- Чого ж не вміти? Вміє.
Ну, ще трохи погостював Іванка у тещі і відправився додому.
Їде і твердить: «Кисіль, кисіль, кисіль!.»
А назустріч перехожий. Привіталися вони. Тільки Іванка вимовив «добрий день», вилетіло у нього з голови слово. Хоч убий, не згадати!
Почухав у потилиці і повернув до тещі тому, благо недалеко від'їхав.
- Мамо, а мамо! Так як та штука називається, що ви мене пригощали?
- Кисіль, зятьок, вівсяний кисіль!
Іванка зняв шапку і наговорив туди три рази: «Кисіль, кисіль, кисіль!»
Потім надів шапку і сказав:
- Тепер-то вже не забуду!
Півдорозі проїхав з паном зустрівся. Завернув коня прямо в калюжу, щоб панові дати дорогу, шапку за звичаєм зняв. Та як закричить:
- Ох, господи, втратив!
- Що ти втратив? - пан питає.
А Іванка трохи не плаче.
- Таку штуку занапастив, що і за гроші не купиш!
Бачить пан, людина побивається.
- Ну, так шукай, - каже, - і я тобі допоможу.
Вони засукали рукави, стали в калюжі втрату шукати. Пан по-панськи шукає - делікатно, обережно пальцями по воді водить. А Іванка запустив руки в калюжу по лікоть, по дну шарить. Підняв іл та бруд, з водою перемішав.
- Ти що робиш? - докоряє пан. - Хіба так знайдеш? Збаламутив все, глянь тільки - не калюжа, а кисіль.
- А будь здоровий, паночек! - закричав Іванка. - Дякую! Відшукав ти мою втрату!
Скочив на віз і хлестнул коня.
Пан так і залишився на дорозі з розчепіреними руками. Потім покрутив головою і поїхав, куди їхав.
А Іванка вже до будинку під'їжджає. Молода дружина вибігла йому розчинити ворота. Він їй з воза:
- Параска, а Параска, вмієш ти кисіль варити?
- Чому ж ні?
Так біжи скоріше вари! А то я знову забуду, як він зветься.
Наварила Параска киселя, вони скликали гостей, пригостили на славу.
З тих пір селі навчилися варити кисіль.
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...