Вовк і лисиця

Лисиця    була   у    вовка   в   наймах, і  чого лише  вовк  забажає,  те  вона  мусила  робити,  бо  була  слабкіша за  нього.  От вона й  почала  думати,   як  би   здихатися  такого  хазяїна. Якось довелося їм іти через ліс, а вовк і каже:
—    Гей, руда, дістань мені чого-небудь на вечерю, бо як не дістанеш, то тебе саму з'їм.
Лисиця відказує:
—    Я знаю один хуторець, там є кілька славних ягняток. Якщо маєш охоту, ходімо туди.
А вовкові тільки того й треба. Вони й пішли.
Лисиця вкрала ягнятко, принесла вовкові, а сама накивала п'ятами. Зжер вовк ягнятко, та одним не наситився. Захотілося ще одне з'їсти. От він і пішов — вайло вайлом, поліз у кошару, а овечка-матка як почала жалібно бекати на весь хутір. Зачули те селяни, позбігалися та й ну лупцювати вовка. Так надухопелили, що він насилу вирвався, прибіг, шкутильгаючи й виючи, до лисиці й каже:
—    Ну й підвела ж ти мене!
Лисиця відповіла:
—    Не будь таким ненажерою.
Другого дня пішли вони знов у поле, і жаднющий вовк каже:
—    Гей, руда, дістань чого на вечерю, бо як не дістанеш, то зжеру тебе саму.
Лисиця й відказує:
—    Он там на хуторі одна господиня сьогодні ввечері пече млинці, ходімо туди.
Пішли вони. Лисиця обережненько скрізь облазила, винюхала, де стоїть   миска   з   млинцями,   поцупила   з   півдесятка   і   принесла  вовкові.
—    На, жери,— сказала й пішла. А вовкові підвесятка млинців — як собаці муха: проковтнув і нема. От він і каже собі:
—    Які ж бо смачні! Піду ще дістану.
Пішов та як допався, а миска геп на підлогу — та й розлетілася з грюкотом на череп'я.
Господиня почула, вибігла, скликала людей. Вони поназбігалися та й ну вовка лупцювати чим попало, аж він насилу втік. Прибіг до лисиці, виючії й шкутильгаючи на дві лапи, та й каже:
—    Ну й підвела ж ти мене, ще гірше, ніж учора. Селяни застукали мене та так прочесали спину!
А лисиця відповіла:
—    Я ж тобі казала — не будь такий зажерливий.
Третього дня, коли вони вийшли з дому, вовк, ледве-ледве шкутильгаючи за лисицею, знову сказав їй:
—    Гей, руда, подбай-но про вечерю, бо як ні, то тебе саму з'їм.
Лисиця відповіла:
—    Я знаю одного дядька, він зовсім недавно заколов кабана, і в нього в льоху повна бодня солонини. Ходімо добудемо.
Вовк на те:
—    Тільки заліземо разом, щоб ти мені помогла, як доведеться тікати.
—    Про мене,— мовила лисиця і показала йому всі лази, а тоді вони пробралися в льох. А там м'яса — їж, хоч лусни.
Вовк як допався — жере та й думає: «Поки всього не з'їм — із місця не рушу. Маю часу досить».
Лисиця також добре поласувала, але їсть та й озирається, на діру поглядає, кудою вони влізли, та все то вилізе, то знов улізе, приміряється, чи пролізе тулуб, як доведеться тікати.  Вовк  і  питає  її:
—    А скажи мені,  руда, чого це ти  все бігаєш  сюди-туди,  то  надвір, то назад?
—    Та треба ж глянути, чи не йде хто. Ти не їж так багато.
Вовк відповів:
—    Поки не виїм усього з бодні, з місця не зрушу.
Тим часом хазяїн, почувши лисиччину шамотню,  підійшов  до льоху. Побачивши його, лисичка вмить вистрибнула надвір, і вовк теж хотів вискочити, та його так розперло, що він застряг у дірці.
Хазяїн схопив дрюка і так учесав сірого, що той і дуба дав.
А лисичка подалась до лісу, радіючи, що здихалася старого ненажери.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...