Витівки зайця-лукавця

Якось голодний заєць бігав-бігав лісом, а смачної поживи не знаходив. От і надумав він прокрастися до селянина на город і поласувати солодким бататом. Не знав він, що селянин сидить у сторожці і пильнує той город.
Заєць став гризти батат. Аж тут нагодився селянин та й хап його за вуха! Та заєць хитрий був — ураз прикинувся мертвим. Селянин перевернув його — не ворушиться заєць та й годі!
Селянин взяв зайця за вуха і поніс додому. А по дорозі трапилася йому харчівня. Він кинув зайця під деревом, а сам пішов випити чаю.
Заєць полежав трохи, а потім скочив та й помчав у ліс. Тільки його й бачили.
Минуло кілька днів. Зголоднілий заєць, не знайшовши ніде поживи, вирішив знову пробратися на город. Та селянин знову його спіймав. Знаючи, що заєць уміє прикидатися мертвим, він міцно зв'язав його і поніс до себе додому.
— Посади-но цього хитруна у вершу,— сказав він жінці.— Завтра на поминки буде у нас зайчатина.
Посадили бідолашного зайця у вершу, ще й важкою каменюкою зверху придавили. Заєць ретельно обдивився свою в'язницю і зрозумів — утекти ніяк. І став він метикувати, як би все-таки вийти зі скрути. Коли бачить — стоїть велика  скляна банка з водою,, і в ній плаває велика рибина.
— Гей, рибко! — тихенько покликав заєць.— Чи знаєш ти, що близький твій кінець? Завтра день поминок,— тебе засмажать і з'їдять. Як хочеш урятуватися, то бий щосили хвостом по воді. Банка буде хитатися, а потім упаде  і  розіб'ється.  А  ти доберешся до  ставка — він  тут  зовсім  поруч.
Рибина заплюскотіла в банці. І банка, як і сказав заєць, урешті розбилася.  Водою залило всю підлогу — і  риба по ній легко пострибала. Заєць  почекав,  поки  вона  опиниться  на  березі,  а  тоді як  закричить:
— Господарю! Господарю! Твоя риба втекла! Лови її! Лови!
Селянин із жінкою та сином кинулись за рибиною, а вона — шубовсть у ставок!  Син спересердя вхопив вершу, викинув звідти зайця і заходився виловлювати рибину. А заєць дременув до лісу.
Біг заєць, біг, аж поки добіг до широкої річки. Таку не перестрибнеш, і переправитись немає на чому. Розгубився заєць. Коли це бачить — лежить на березі крокодил, уткнувся носом у пісок та й відхекується. Заєць усміхнувся сам до себе й гукає:
— Гей, брате крокодил! Перевези мене на той берег, і я видам за тебе заміж свою сестру. А сестра моя — красуня з красунь, про це всі знають.
Крокодил розніжився від заячих слів і закивав головою. Заєць стрибнув крокодилові на спину, і крокодил доправив його на той берег.
Стрибнувши на берег, заєць глузливо засміявся:
— Красненько дякую! Але не діждеш ти, щоб віддав за тебе свою сестру! А ти й повірив? Чи ти ба!
Крокодил розлютився і вирішив будь-що розквитатися з зайцем.
Якось заєць гуляв собі, і раптом йому страшенно схотілося пити.  Він побіг до річки. Крокодил побачив зайця ще здалеку.  Він поклав собі на голову жмут трави й тихенько підплив до лукавця. Заєць подумав, що то купина, і стрибнув туди, щоб поласувати свіжою зеленню. Тут його й схопив крокодил. Затиснув у пащі й сердито гарчить. А заєць раптом як засміється:
— Твоїм гарчанням хіба що малих дітей лякати! От якби ти зіпнув на всю пельку: «Ха! Ха!» —я б насправжки злякався!
Крокодил послухався зайця — роззявив пащеку та як зіпне: «Ха! Ха!» А заєць — стриб! — і на березі опинився.
Довго стояв і реготав, аж за боки брався, а потім спокійнісінько пішов собі.