Вихорові подарунки

Жили собі дід та баба. Жили вони бідно-біднісінько, нічого в них не було, тільки й був кіш жита. От одного разу дід і питає:
— Бабуню, що нам робити з цим житом?
— Іди до млина, змели там жито — хліба напечемо, — каже баба.
Пішов дід до млина, змолов жито і поніс додому борошно.
Звідкись раптом налетів вихор і розвіяв усе дідове борошно. Приніс дід додому порожній кіш.
— Бабуню, бабуню, що робитимемо: вихор усе наше борошно розвіяв!
— А ти  йди  до  вихора,  прав з нього!
Пішов дід шукати вихора.
Ішов, ішов, довго йшов, прийшов у непролазну пущу.
Дивиться — стоїть хатка. Зайшов-дід—у хатку. Сидить у хатині бабуся. Питає вона:
— Чого  ти,  чоловіче добрий,  прийшов?
— Та ось вихора шукаю.
— А навіщо тобі вихор?
— Розвіяв він моє борошно, хочу правити з нього!
— Ну, — каже стара, — куди тобі треба, туди ти й прийшов: це ж вихорова хатка, а я його рідна мати!
Нагодувала вона діда і звеліла чекати на вихора.
Довго чи не довго чекав — аж ось прилітає й вихор. Питає в нього мати:
— Нащо ти в цього діда борошно розвіяв? Тепер у нього хліба немає!
Вихор говорить:
— Не журися, діду, за твоє борошно дам тобі хороший подарунок!
І дає йому скатертину. Дід питає:
— Що це за скатертина? Нащо вона мені?
— А це скатертина не проста, — говорить вихор. — Як скажеш: „Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!" — вона тобі все й дасть.
Пішов дід додому з скатертиною. Відійшов трохи та й думає:
„Дай-но я перевірю, чи не обдурив мене вихор". А потім і каже:
— Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!
Скатертина  розгорнулася, розстелилася  і на  ній  з'явились  різні  страви  та  напої,  які тільки є на світі.
Здивувався дід, попоїв, згорнув скатертину і пішов додому, а в дорозі застала його ніч. Попросився він в одну хату ночувати. А жила в тій хаті багатійка. Шахрайством та хитрощами вона розбагатіла. Пустила вона старого і почала допитуватися:
— Звідки, діду, йдеш?
— Та ось ходив до вихора за борошно правити!
— Що ж тобі вихор дав?
— А дав він мені скатертину.
— Яка ж то скатертина?
— Не звичайна! Як скажеш їй: „Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!" —вона все й дасть.
— Поклади, діду, свою скатертину в сінях: її у нас ніхто не візьме.
Старий послухав та й поклав скатертину в сінях.
Господиня з ним розмовляє про всячину, а сама покликала дочку і шепнула:
— Візьми-но дідову скатертину, а замість неї поклади нашу!
Уранці дід устав, запхнув скатертину за пазуху і рушив додому. Приходить та й каже:
— Ну, стара, тепер будемо ситі! Сідай-но за стіл.
Сіли вони за стіл. Дід вийняв з-за пазухи скатертину і наказав:
— Скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!
А скатертина і не поворухнулася. Розгнівалася баба і прогнала діда з хати:
— Іди знову до вихора!
Пішов дід ще раз у темний ліс. Ішов, ішов, знайшов вихорову хатку. Увійшов і почав сваритися:
— Немає совісті в тебе, вихоре! Обдурив ти мене! Нічого твоя скатертина не дає!
Привів вихор баранця і говорить:
— Ось тобі, діду, баранець. Як скажеш: „Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота", —він і дасть.
Узяв дід баранця і пішов додому. Ішов, ішов та й зайшов ночувати до тієї ж хати. Пустила його господиня і питає:
— Що це в тебе за баранець?
— А цього баранця мені вихор дав. Як скажу йому: „Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота", — він і дасть.
— Ану, покажи!
— Дай-но мені, господине, рядно!
Господиня принесла рядно. Дід розіслав його, поставив на нього баранця та й каже:
— Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота!
Баранець обтрусився і посипалося з нього срібло-злото.
Господиня побачила це і підмінила вночі баранця.
Уранці дід узяв підміненого баранця і пішов додому. Приходить та й каже старій:
— Ну, стара, тепер у нас гроші  завжди будуть! А принеси рядно!
Стара принесла.
Дід поставив баранця на рядно і наказав:
— Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота!
А баранець стоїть, як стояв Прогнала баба діда з хати:
— Іди геть до вихора, прав з нього за наше борошно!
Пішов дід знову до вихорової хатки. Вислухав його вихор і дав йому ріжок:
— Візьми, діду, оцей ріжок. Тепер усе твоє добро до тебе повернеться, тільки скажи: „З рога всього премного!"
Пішов дід додому і думає: „Ану, спробую я цей ріжок!" Та й каже:
— З рога всього премного!
Вискочили тут з рога парубки з палицями й давай лупцювати діда. Добре, що він догадався крикнути:
— Усі в ріг назад!
Парубки з палицями відразу ж у ріг сховалися, а дід рушив собі далі.
„Ну,—думає, — спасибі вихорові! Навчив мене розуму. Знаю тепер, що мені робити!"
Дійшов він до хати, де раніше ночував, і знову переночувати проситься. Господиня мерщій двері розчинила, пустила його та й питає:
— Що це в тебе, діду, за ріжок такий?
— Цей ріжок мені вихор подарував. Він чого завгодно дасть, тільки скажи: „З рога всього премного!"
Сказав це дід і вийшов з світлиці, а ріжок на столі залишив. Тільки він за двері, а хазяйка схопила ріжок і говорить:
— З рога всього премного!
Як тільки вона це вимовила, з рога вискочили парубки і давай її лупцювати палицями. Били-били, били-били! Закричала вона щосили:
— Діду, діду! Допоможи! Прийшов дід до хати, каже:
— Віддаси мою скатертину і баранця?
— Я її не брала!
— А, не брала? Ну, то бийте її, хлопці!
— Ой, діду, віддам, тільки врятуй мене! Тоді дід говорить:
— Усі в ріг назад!
Парубки з палицями тої ж миті у розі сховалися. Повернула господиня дідові І скатертину, і баранця. Пішов дід додому.
Прийшов, приніс своїй старій уеь вихорові подарунки, і стали вони жити та поживати без злиднів, без горя!

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...