Вигідна угода

В давні часи у графстві Лінкольншир було заведено між полями і фермами рити канави чи рови.
Жив тоді в Намбі фермер, на ймення Біллі Неш. Справи у нього йшли непогано, і він надумав прикупити собі сусідські землі. Запросили за них зовсім недорого. Правду кажучи, його це дещо збентежило. Але він подумав: значить, така йому вдача випала. І рушив він до міста, щоб уладнати всі справи і підписати купчу. А ввечері пішов подивитися на свою нову землю. Ішов він не поспішаючи, обдумуючи по дорозі, де поставити нову хвіртку, а де через рів перекинути новий місток, — ви, мабуть, знаєте, що свої поля англійці споконвіку обсаджують живими загорожами і для зручності роблять у них хвіртки, бо як же інакше з поля на поле візка перетягти, плуга чи ще що?
Та не встиг він перестрибнути через рів і ступити на свою нову землю, як назустріч йому — ну, хто б ви думали? — сам    хвостатий,    кошлатий    страшидло! Справжній велетень! Руки — не руки, а ручища, довші за голоблі.
—    Що це ти тут гуляєш по моїй землі, га? — сердито запитує у фермера кошлатий велетень.
—    По твоїй? — тільки й посмів вимовити Неш.
—    А по чиїй же? Це моя земля! — загорлав страховисько.
Присіли обидва, щоб з'ясувати, чия ж земля. Фермер Неш сказав, що це його земля і він не поступиться нею. Страховисько каже, що його і він теж поступатись не збирається.   Тоді   Неш   запропонував   піти   разом до місцевого судді й запитати, чия ж це все-таки земля по закону.
—    Ні-і! — запротестував страховисько. — Закон мені не указ. Справедливості від закону ждати нічого!
Сваркам цим кінця не було б, якби страховисько не запропонував, щоб фермер обробив поле, засіяв його, а врожай вони поділять порівну. Неш, звісно ж, подумав, чого це він має все робити сам, а урожай ділити з цим кошлатим виродком, але промовчав. Та дещо все ж у кмітив.
—    Гаразд, — сказав він. — Поділимо! Тільки спочат ку домовимось, що візьмеш ти: вершечки чи корінчики? І пам'ятай, що угода дорожча за гроші! Щоб потім не відмовлявся.
Страховисько подумав-подумав і сказав, нехай йому будуть вершечки. Так і порішили.
Що ж задумав Біллі Неш? Він скопав поле і посадив на ньому картоплю...
От і вийшло, що коли настала пора ділити врожай, кошлатому велетню дісталося сухе картоплиння.
Розсердився страховисьмо, замахав кулачищами на фермера, та угода є угода. Він же сам. вершечки вибрав. Тут він і поклявся, що наступного року вибере корінчики.
Біллі Неш з радістю погодився. Він зорав поле і засіяв його пшеницею!
І коли настав час ділити врожай, то страховисько розсердився ще дужче. Атож, на його очах Біллі Неш зсипав у мішки золоте зерно, а йому, страховиську, дісталися лише стебла та сухі корінці.
Заревів тоді велетень:
—    Ах ти шахрай, щур болотяний!.. — Наступного разу знову посієш пшеницю, а жатимемо разом: ти з одного кінця, я — з іншого. І кожен візьме те, що встигне нажати.
Страховисько міркував так: якщо він дужчий, то встигне все поле вижати, поки фермер тільки почне жати свою половину.
Настала пора, і Біллі Неш розорав поле, засіяв його пшеницею та все не переставав думати, як йому цього р'азу перехитрити страховисько.
А треба вам сказати, що якраз у тих місцях жив один віщун. Він умів передбачати майбутнє та давати розумні поради.
І ось одного вечора, нікому нічого не кажучи, Біллі Неш пішов до цього старця, аби порадитися, як йому вижати пшеницю першим. Старець пробурмотів заклинання, а потім щось шепнув фермерові на вухо, через що той повеселів й повернувся додому.
Наступного дня — хоча то була й неділя — Біллі Неш пішов подивитися на свою пшеницю. Надивившись досхочу, з'ясував, що вона рости вже не буде — лише наливатиметься та дозріватиме. От і пішов просити коваля, щоб той зробив якнайбільше залізних прутів, заввишки зі стебло пшениці.
За кілька днів прути були готові. Біллі відніс їх на поле і повтикав у землю поміж пшеницею, яку мав жати страховисько.
А коли пшениця налилася і обважнілі колоски похилилися, Біллі Неш разом зі страховиськом подалися в поле і почали жати: один з одного кінця, другий — з другого.
Із Неша був добрий жнець,тому він швидко посувався вперед. А страховисько не міг зрозуміти, чого йому так важко жати. Йому часто доводилося зупинятися, щоб наточити серпа, проте не помічав, що разом із пшеницею жне й залізні прути.
Неш знай собі просувається вперед, працюючи серпом, ніби граючись, в'яже снопи й складає їх у копи. Так вони працювали цілісінький день. А надвечір страховисько так втомився, що випустив серпа і зі стогоном повалився на землю.
— Забирай свою погану землю! — закричав він. — І землю, і все, що на ній! Знати її більше не хочу! І бачити її не бажаю!
І побрів геть. Звідтоді він ніколи не з'являвся не тільки на землі Біллі Неша, але й ніде взагалі. Згинув, ніби його й не було.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...