Вигідна угода

В давні часи у графстві Лінкольншир було заведено між полями і фермами рити канави чи рови.
Жив тоді в Намбі фермер, на ймення Біллі Неш. Справи у нього йшли непогано, і він надумав прикупити собі сусідські землі. Запросили за них зовсім недорого. Правду кажучи, його це дещо збентежило. Але він подумав: значить, така йому вдача випала. І рушив він до міста, щоб уладнати всі справи і підписати купчу. А ввечері пішов подивитися на свою нову землю. Ішов він не поспішаючи, обдумуючи по дорозі, де поставити нову хвіртку, а де через рів перекинути новий місток, — ви, мабуть, знаєте, що свої поля англійці споконвіку обсаджують живими загорожами і для зручності роблять у них хвіртки, бо як же інакше з поля на поле візка перетягти, плуга чи ще що?
Та не встиг він перестрибнути через рів і ступити на свою нову землю, як назустріч йому — ну, хто б ви думали? — сам    хвостатий,    кошлатий    страшидло! Справжній велетень! Руки — не руки, а ручища, довші за голоблі.
—    Що це ти тут гуляєш по моїй землі, га? — сердито запитує у фермера кошлатий велетень.
—    По твоїй? — тільки й посмів вимовити Неш.
—    А по чиїй же? Це моя земля! — загорлав страховисько.
Присіли обидва, щоб з'ясувати, чия ж земля. Фермер Неш сказав, що це його земля і він не поступиться нею. Страховисько каже, що його і він теж поступатись не збирається.   Тоді   Неш   запропонував   піти   разом до місцевого судді й запитати, чия ж це все-таки земля по закону.
—    Ні-і! — запротестував страховисько. — Закон мені не указ. Справедливості від закону ждати нічого!
Сваркам цим кінця не було б, якби страховисько не запропонував, щоб фермер обробив поле, засіяв його, а врожай вони поділять порівну. Неш, звісно ж, подумав, чого це він має все робити сам, а урожай ділити з цим кошлатим виродком, але промовчав. Та дещо все ж у кмітив.
—    Гаразд, — сказав він. — Поділимо! Тільки спочат ку домовимось, що візьмеш ти: вершечки чи корінчики? І пам'ятай, що угода дорожча за гроші! Щоб потім не відмовлявся.
Страховисько подумав-подумав і сказав, нехай йому будуть вершечки. Так і порішили.
Що ж задумав Біллі Неш? Він скопав поле і посадив на ньому картоплю...
От і вийшло, що коли настала пора ділити врожай, кошлатому велетню дісталося сухе картоплиння.
Розсердився страховисьмо, замахав кулачищами на фермера, та угода є угода. Він же сам. вершечки вибрав. Тут він і поклявся, що наступного року вибере корінчики.
Біллі Неш з радістю погодився. Він зорав поле і засіяв його пшеницею!
І коли настав час ділити врожай, то страховисько розсердився ще дужче. Атож, на його очах Біллі Неш зсипав у мішки золоте зерно, а йому, страховиську, дісталися лише стебла та сухі корінці.
Заревів тоді велетень:
—    Ах ти шахрай, щур болотяний!.. — Наступного разу знову посієш пшеницю, а жатимемо разом: ти з одного кінця, я — з іншого. І кожен візьме те, що встигне нажати.
Страховисько міркував так: якщо він дужчий, то встигне все поле вижати, поки фермер тільки почне жати свою половину.
Настала пора, і Біллі Неш розорав поле, засіяв його пшеницею та все не переставав думати, як йому цього р'азу перехитрити страховисько.
А треба вам сказати, що якраз у тих місцях жив один віщун. Він умів передбачати майбутнє та давати розумні поради.
І ось одного вечора, нікому нічого не кажучи, Біллі Неш пішов до цього старця, аби порадитися, як йому вижати пшеницю першим. Старець пробурмотів заклинання, а потім щось шепнув фермерові на вухо, через що той повеселів й повернувся додому.
Наступного дня — хоча то була й неділя — Біллі Неш пішов подивитися на свою пшеницю. Надивившись досхочу, з'ясував, що вона рости вже не буде — лише наливатиметься та дозріватиме. От і пішов просити коваля, щоб той зробив якнайбільше залізних прутів, заввишки зі стебло пшениці.
За кілька днів прути були готові. Біллі відніс їх на поле і повтикав у землю поміж пшеницею, яку мав жати страховисько.
А коли пшениця налилася і обважнілі колоски похилилися, Біллі Неш разом зі страховиськом подалися в поле і почали жати: один з одного кінця, другий — з другого.
Із Неша був добрий жнець,тому він швидко посувався вперед. А страховисько не міг зрозуміти, чого йому так важко жати. Йому часто доводилося зупинятися, щоб наточити серпа, проте не помічав, що разом із пшеницею жне й залізні прути.
Неш знай собі просувається вперед, працюючи серпом, ніби граючись, в'яже снопи й складає їх у копи. Так вони працювали цілісінький день. А надвечір страховисько так втомився, що випустив серпа і зі стогоном повалився на землю.
— Забирай свою погану землю! — закричав він. — І землю, і все, що на ній! Знати її більше не хочу! І бачити її не бажаю!
І побрів геть. Звідтоді він ніколи не з'являвся не тільки на землі Біллі Неша, але й ніде взагалі. Згинув, ніби його й не було.


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у грудні
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. 5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі. 7 грудня — Катерини....
День Ангела. Грудневі імена
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Оле...