Вендмежий сон

Жив колись у лісі старий ведмідь. Настала зима, позамітало снігом стежки й дороги. Усі звірі поховалися в норах, тільки старий ведмідь не впав у сплячку, а голодний блукав по лісу, шукаючи поживи.
Якось ведмідь після марних пошуків ліг та й заснув. І наснився йому, як голодній курці просо, гарний, шмат м'яса. Він навіть смакував його вві сні. Стривожений ведмідь проминувся й пішов шукати те м'ясо. Неблизька була дорога. Перейшов він гори, долини й опинився біля підніжжя гори. Неподалік чабан пас отару. Один цап відбився від отари і забрів у кущі. Раптом з гори скотилася каменюка й збила його з ніг. Голодний ведмідь, який саме тут блукав, одразу накинувся на бідолашного цапа.
— Ага, брате, здається, справдився мій сон. Я тебе вмить з'їм, ти й писнути не встигнеш.
Хотів цап утікати, але каменюка дуже забила йому ногу, тож лишалося одне: чекати свого кінця.
Аж раптом у цапа спалахнула рятівна думка.
— Дядечку ведмідь,— улесливо сказав цап,— я знаю, що ти мене з'їси. Тільки й втіхи, що попав я у лапи до совісного звіра. Уваж  мені,  дядечку  ведмідь,  у  цю  мою  останню  хвилину.
— Як же тобі уважити?
— Ти, мабуть, чув, як я співаю? Дозволь мені востаннє заспівати, а тоді вже роби зі мною, що хочеш.
Ведмідь якусь мить подумав та й погодився.
І цап замекав, та так жалібно, що чабан, зачувши його голос, одразу зрозумів: цап попав у біду.
Отож чабан узяв дрюка, гукнув собак і побіг виручати цапа з біди. Побачив це ведмідь та й утік у ліс. Ходив, блукав і так зголоднів, що й ноги вже не носять. Коли це назустріч ведмедеві йдуть двоє чорних баранів. Хотіли барани утікати, аж бачать: ведмідь однак наздожене. Уклонилися барани шанобливо та й питають:
— Як вам живеться, дядечку ведмідь?
— Як там живеться! Ось уже цілий тиждень ходжу голодний. Добре, хоч вас здибав. Ось як з'їм вас обох, то й на душі полегшає.
Та барани вирішили провести ведмедя. Один з них каже:
— Дядечку ведмідь, їж спочатку мене.
— Ні,— каже другий баран,— Їж спочатку мене.
Бачить ведмідь, що вони не дійдуть згоди, і так розсудив:
— А ви побийтеся. У кого першого роги відпадуть, того я і з'їм.
Баранам тільки цього й треба було. Розігналися вони, буцімто битися збиралися, та з обох боків як налетять на ведмедя, як стукнуть його рогами у голову, тому й в очах потемніло.
Заточився ведмідь, упав. А поки приходив до тями, баранів як вітром змело.
Покректав ведмідь, встав і знову посунув шукати здобич. В ущелині між двох скель побачив коня.
«Воно й добре,— подумав ведмідь,— що втекли той цап та барани, тепер я на коня натрапив. Це ще краще. Як я його їстиму, вовки поздихають від заздрості». І ведмідь побіг услід за конем. Ущелина була дуже вузька, і тікати було нікуди. Тож кінь сам зупинився й каже:
— Брате ведмідь, я знаю, що ти мене з'їси. Про одне тебе благаю: не хочу я бачити, як ти мене їстимеш. Уваж мені. Я повернуся до тебе спиною, їж мене ззаду. А я тобі сам у рота ногу покладу.
Повірив коневі ведмідь, зайшов ззаду, ліг, роззявив пащу та й чекає, коли кінь йому туди ногу покладе. А кінь як хвицьнув ведмедя ногою — в того й зуби повилітали. Поки ведмідь приходив до тями, за конем і слід захолов.
Покректав ведмідь, устав і знову пішов. Коли це стрічає лисицю.
Побачила лисиця побитого ведмідя та й питає:
— Ой дядечку ведмідь, що ж це з тобою приключилося?
Розповів їй ведмідь про свої пригоди, а лисиця засміялась
та й каже:
— Тепер тобі, дядьку ведмідь, вже ніколи не присниться м'ясо.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...