Вдячна журавка

Жили  колись  собі   старий  із   старою. Були вони дуже бідні, але добрі й лагідні на вдачу.
Якось поніс старий продавати дрова до міста. Та, як на лихо, з самого ранку пішов сніг, поля і гори вкрилися білою габою.
—    Шкода, що я вибрався до міста в таку негоду,— зітхнув старий, поглядаючи на небо.— Проте як не продам дров, то й жменьки рису на обід не зможу купити.
Та ради не було — і старий почвалав до міста.
Невдовзі він почув, що на рисовому полі, яке він саме проминав, щось несамовито лопотить.
«Що воно таке?» — подумав старий і підійшов до того місця, звідки долинав шум.
Дивиться — журавка б'ється в сильці.
—    Зараз я тебе звільню! — сказав він і  почав  розмотувати  мотузку.
Незабаром журавка змахнула крилами і знялася в небо.
—    Кру-кру-кру! — закурликала вона і, покружлявши над старим, звернула до гір.
—    Вдруге не попадайся! — мовив старий і пішов своєю дорогою.
Того дня, на превеликий свій подив, він продав геть усі дрова,  тож повертався надвечір додому веселий та щасливий.
—    Я продав усі дрова! Чуєш, стара? — похваливсй він жінці, а потім розповів, як урятував журавку.
—    Добре зробив! — раділа стара.
Того ж таки вечора, коли стариш і стара погасили світло й збиралися облягатись, у двері хтось постукав.
—    Хто ж це прийшов у таку заметшь?..
Стара відчинила двері, дивиться — перед нею стоїть обсипана снігом дівчина.
—    Я збилася з дороги. Будь ласка, прийміть мене хоч на одну ніч. Пересплю навіть у коморі.
—    Заходь, голубонько! — Стара провела дівчину до хати й додала: — Ми такі бідні, що й пристойної їжі та постелі не маємо. Одне добре — дрівець вистачає.
І стара підкинула у вогонь полінцят.
—    Не клопочіться більше мною! Спасибі, що пустили переночувати. Ви мене просто врятували!
Наступного ранку старий із старою, прокинувшись, побачили: вогонь уже розпалено, хату прибрано, сніданок зготовано. Все це зробила дівчина.
—    Ой, яка ж ти моторна! —в один голос хвалили її старий та стара.
Дівчина вклонилася їм до землі і сказала:
—    Я не маю ні батька, ні матері, ні сестри, ні брата. Будь ласка, прийміть мене до себе! Я залюбки на вас працюватиму.
—    Ти хочеш стати нашою донькою? Яке ж то щастя нам на старість!
Стали вони жити втрьох. Старі не могли натішитись своєю донькою: така вона була роботяща,  добра й лагідна.  Дбала про батька і  матір, замітала хату, прала білизну, ходила в ліс по дрова. Якось звернулася вона до старого з такими словами:
—    Тату, купіть мені ниток. Я хочу ткати полотно.
—    Гаразд, доню. Зроблю все, що ти просиш. Старий продав на базарі дрова й купив ниток.
Дівчина перенесла із сіней до комори ткацький верстат, припалий порохом, і затулила його ширмою.
—    Тільки про одне я вас прошу,—сказала вона. — Хоч би що сталося — сюди, коли я працюватиму, не заглядайте.
Будь спокійна, не заглядатимемо.
Дівчина зачинилася  в   коморі  й  узялася  до   ткання.   Звідти   долинав розмірений  перестук:   «Та-тах,   та-тах!   Та-тах,   та-тах!   Та-тах,   та-тах!»
Видно, вміє ткати.
Еге ж, вона до всякої роботи зугарна.
Сидячи біля вогнища, старий і стара захоплено слухали, як стукотить верстат.
Два дні — від рання до смерку — забувши про їжу, дівчина  ткала полотно. Увечері третього дня вона нарешті вийшла з комори.
—    Тату й мамо, ось що я виткала!
Старий і стара взяли в руки біле як сніг полотно.
—    Яке гарне!
Дивлячись на їхні радісні обличчя, дівчина сказала:
—    Будь ласка, продайте його і ще купіть мені ниток.
Наступного  дня  старий  здибався  в   місті  з   вельможею  і,   показавши йому свій крам, боязко спитав:
—    Пане, вам не треба такого полотна?
—    Чудове полотно, я беру його,— відповів вельможа й відрахував стільки грошей, що старий аж рота роззявив із подиву.
Накупивши ниток і подарунків, старий подався додому. Того вечора в хаті панувала радість, на столі з'явилися смачні наїдки. Вранці дівчина знову зачинилася в коморі, а через три дні показала старим виткане полотно — ще біліше, ще гарніше, ніж попереднє. Старий продав його в місті вельможі за дуже великі гроші.
—    Добру дівчину послала нам доля, заживемо тепер, як люди!
—    Правду кажеш, старий! Такої ткалі світ іще не бачив. Як мені хочеться зазирнути в комору, де вона працює!
—    Не роби цього, стара! Хіба ж ти забула, як вона просила, щоб ми туди не заглядали й не ходили!
—    Та я тільки оком кину,— сказала стара і, зиркнула крізь щілину між паперовими перегородками в комору, ойкнула. За верстатом стояла журавка і, вимахуючи крилами, ткала податно. Висмикувала дзьобом із крил пір'я й переплітала його з нитками.
—    Старий, а йди-но сюди!..
Старий прибіг до старої зляканий — такий незвичайний був у неї голос.
—    Он як! Так то журавка! — мовив він, глянувши в щілину.
Того вечора дівчина винесла з комори біле-білісіньке, твжке-тонісіньке полотно, поклала його перед господарями і, низько їм уклонившись, сказала:
—    Тату й мамо, я довго жила у вашій хаті. Я — та сама журавка, яку ви, тату, врятували того димового дня. Та ви побачили мене в моїй справжній подобі, і я не можу більше бути людиною. Бажаю вам щастя. Прощавайте!
І дівчина вмить перетворилася у журавку, вибігла надвір і знялася в небо.
—    Кру-кру-кру! — закурликала вона і, покружлявши над хатою, полетіла світ за очі.


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у листопаді
4 листопада — Казанський день, Святкування  ікони Казанської Божої Матері. 5 листопада — Якова. Якщо цього дня піде град або снігова крупа, то на Мотрону (22) почнеться справжня зима. 8 листопада — Дмитра, Змитра. Поминки предків, дідів день. 10 листопада — Пара...
День Ангела. Листопадові імена
1 листопада — Марта, Іван; 2 — Артем, Клавдія, Герасим; 3 — Юлія, Іван, Іларіон, Антоніна; 4 — Олександр, Анна, Федора, Костянтин; 5 — Яків, Ничипір, Серафима, Гнат; 6 — Опанас, Степанида; 7 — Параска, Маркіян; 8 — Опанас...