Вдовина криниця

Колись дуже давно в нашому селі трапилась велика посуха. І була вона така, що не тільки в річках та в ставках, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто вся вода. І люди без води почали хворіти. Найважче жилося вдовам. От зібралися всі вони і вирішили викопати криниченьку. А де саме це зробити — не знали. Прийшлося йти їм довгою дорогою, не один раз сідали відпочивати. І ось одна з жінок заснула.

Сниться їй сон, що біля неї стоїть глечик з водою. Коли в той час де не взявся чоловік, що хотів дуже водички. Дала йому напитися і тим врятувала його від смерті. Потім прийшов другий, третій, четвертий і, вкінець, десятий. Всіх щедро поїла і дарувала життя, а води зосталося у неї зовсім мало.

Раптом глечик перекинувся і з нього вийшли десять рятівників, які в один голос крикнули:

— Ось тут бути криниці!

Жінка проснулася, вся мокра від поту, але радісна і щаслива. Взявшись міцно за руки, вдови бігли, не відчуваючи втоми. Місце, яке чекало наших людей, було казковим. Зустрічали жінок стрункі, гарні берізки, і їм здавалось, що навіть сонечко дарує більше тепла і пташки веселіше співають.

Працювали кілька днів, аж поки джерело пружно забило. Назвали цю криницю вдовиною, а воду — свяченою, тому що вона була освячена в Зелену неділю.

І коли дощі довго не заходять до нас в гості, вдови-жінки йдуть до криниці, читають молитву, чистять джерело, співають пісні, обливаються холодною водичкою, відзначають подію святковим столом. І після цієї події обов’язково буде скроплена земля дощем.