- Головна>
- Казки>
- Казки народів світу>
- Російські казки>
- Василина Прекрасна
Василина Прекрасна
- Що хочеш за нього? - Запитав цар.
- Йому ціни немає, цар-батюшка! Я тобі в дар його принесла.
Подякував цар і відпустив стару з подарунками.
Стали царю з того полотна сорочки шити; розкриємо, та ніде не могли знайти швачки, яка взялася б їх працювати. Довго шукали, нарешті цар покликав стару і сказав:
- Вміла ти напрясть і виткати таке полотно, вмій з нього і сорочки зшити.
- Не я, государю, пряла і виткала полотно, - сказала стара, - це робота приймака мого - дівчата.
- Ну так хай і зшиє вона!
Вернулася старенька додому і розповіла про все Василини.
- Я знала, - каже їй Василина, - що ця робота моїх рук не мине.
Закрилася у свою світлицю, взялася за роботу; шила вона не покладаючі рук, і скоро дюжина сорочок була готова.
Стара понесла до царя сорочки, а Василиса вмилася, зачесалася, одяглася і села під вікном. Сидить собі і чекає, що буде. Бачить: на двір до старої йде царський слуга; увійшов у світлицю й каже:
- Цар-государ хоче бачити майстриня, що працювала йому сорочки, і нагородити її зі своїх царських рук. Пішла Василина і з'явилася перед очі царські. Як побачив цар Василину Прекрасну, так і закохався в неї без пам'яті.
- Ні, - каже він, - красуня моя! Не розлучуся я з тобою, ти будеш моєю дружиною.
Тут взяв цар Василину за білі руки, посадив її біля себе, а там і свадебку зіграли. Скоро вернувся і батько Василини, порадів про її долю і залишився жити при дочки. Стареньку Василина взяла до себе, а лялечку по кінець життя свого завжди носила в кишені.
Батьківські
поради