Вірш про зайчика - Даниленко Дарина

Догулявся, дострибався,
З друзями також розстався,
В клітці я тепер живу,
Тож життя нове почну.
Стався випадок нещасний,
Вам напевно ще не ясно?
Тож розкажу вам ось так:
Чи то вечір, чи то ранок
Готував собі сніданок,
Раптом чую – хтось іде!
Заховався я і все!
А під тим як раз дубом,
Люди йшли якісь гуртом.
Браконьєри там ходили,
Щось кріпили, щось робили.
Говорили, говорили,
Поки білок побудили.
Озирнулись люди ті злодійкувато,
І втекли від того дуба, від моєї хати.
Ох якби я все це знав,
Слово честі: розказав.
Розставляли там сильця,
Зайцям просто «до лиця»…
Виліз я із хованки своєї
«Агов» - тихесенько гукаю я,
Не чутно вже нікого,
Хотів сказати ще слівце,
Та раптом «Ой!» - попався у сильце!
Тепер сиджу у клітці я,
І згадую історію щодня,
Поки не прийде покупець
І забере мене до себе в дім.
Кінець!

автор: Даниленко Дарина, 11 років,
м. Київ