Українська Русский

Вінні-Пух та його друзі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

ПРИГОДА ПЕРША,
У якій ми знайомимось з Вінні-Пухом та не тими Бджолами

Перед вами звичайний плюшевий ведмедик.

Як бачите, він спускається сходами слідком за своїм другом Крістофером Робіном, головою донизу, і перелічує східці власною потилицею: бум, бум, бум! Іншого способу долати східці він поки що не знає. Правда, часом йому здається, що коли б на хвильку перестати бумкати й гарненько подумати, то можна було б знайти якийсь інший спосіб. Та саме подумати йому, на жаль, і ніколи.

Так чи не так, але ось він уже зійшов униз і готовий з вами познайомитися:

– Війні-Пух!

Коли я вперше почув його ім'я, то дуже здивувався і сказав:

– А я гадав, він хлопчик.

– Він і є хлопчик,– сказав Крістофер Робін.

– То чому ж ти називаєш його Вінні?

– Я не називаю.

– Невже?

– Авжеж. Він не Вінні, він Вінні-Пух. Розумієш?

– Еге, тепер розумію,– швиденько погодився я.

Іноді, коли Вінні-Пух прибумкає з Крістофером Робіном донизу, він любить у щось погратися, але ще більше він любить посидіти тихенько біля вогню й послухати казку. От і цього вечора...

– А як із казочкою? – спитав Крістофер Робін.

– Що з казочкою? – спитав я.

– Ну, ти міг би розповісти Вінні-Пухові казочку? Йому дуже хочеться!

– Може, й міг би,– сказав я.– Тільки якої ж йому хочеться і про що?

– Гарної і про нього. Він же, знаєш, таке ведмежа!

– Та знаю, знаю!

– То розкажи, татусю, будь ласка, – попросив Крістофер Робін.

– Гаразд, спробую.

– І я спробував...

 

Колись, давно-давно,– здається, минулої п'ятниці – у Лісі жив собі самотній Вінні-Пух.

 

– Мабуть, йому, однісінькому, там було дуже страшно? – спитав Крістофер Робін.

– Ніскілечки! – буркнув хтось баском.

 

Одного разу Вінні Пух пішов на прогулянку й забрів на галявину, що була посеред самого Лісу. А посеред самої галявини ріс височенний дуб, а з-посеред самого дуба долинало голосне дзижчання: жжжжжжж!

Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і став думати-гадати.

Спершу він подумав так:

"Оте жжжжжж! – то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання – це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли. По-моєму, так!"

Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:

– А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! По-моєму, так!

Тут він підвівся і сказав:

– А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тільки так!

І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав:

 
I ведмедики, й ведмеді
Люблять мед і все на меді.
Жжи!Жжи!Жжи!
Чому це так, скажи?
 

От він видерся ще трохи вище... і ще трохи вище... а далі ще зовсім-зовсім трішечки вище. І на цей час йому в голові забриніла інша пісенька:

 
От якби ведмедики,
От якби
Та були всі бджолами!
(Трим-би-би!)
Тоді б вони свої хати
Перестали витягати
На дуби.
Би!
І тоді – коли б це
Та якби —
Бджоли були нами!
(Трим-би-би!)
Лазити б не треба
Трохи не до неба —
На дуби!
Би!
 

Правду кажучи, Пух уже добряче стомився, через те й пісенька вийшла трохи жалісливою. Але йому залишилось дертися зовсім-зовсім-зовсім небагато: ну, тільки стати на оцю гілочку – і...

Трррісь!!!

– Рятуйте! – крикнув Пух, пролетівши три метри донизу і бемцнувшись об іншу гілку.

– Ех, навіщо я... – пробурмотів він, пролетівши наступних п'ять метрів і бемцнувшись об третю гілку...

– Та я ж не хотів робити ніякої шко... – спробував він пояснити, пролетівши ще метрів із сім догори ногами і бемцнувшись об четверту гілку,– я ж тільки хотів...

– Звісно, краще було б не... – тільки й устиг вимовити Пух, почоломкавшись лобом та спиною ще із шістьма гілками.

– А все через те, – нарешті зізнався він, коли ще тричі перекувицьнувся догори п'ятами, побажав усього найкращого найнижчій гілляці і шугнув у саму середину колючого-преколючого малинового куща, – все через те, що я дуже люблю мед. Рятуйте!

Пух виповз із куща, повисмикував з носа трохи колючок і знов почав думати. І перш за все він подумав про Крістофера Робіна.

 

– Про мене? – схвильовано перепитав Крістофер Робін, не вірячи такому щастю.

– Авжеж, про тебе.

Крістофер Робін нічого не сказав, але очі його все круглішали й круглішали, а щоки все рожевіли та рожевіли.

 

Отож Вінні-Пух і подався до свого друга Крістофера Робіна, що жив у тому самому Лісі, тільки в іншому місці, за зеленими дверима.

– Доброго ранку, Крістофере Робіне, – сказав Вінні-Пух.

– Доброго ранку, Вінні-Пуше,– сказав Крістофер Робін.

– Цікаво, чи нема в тебе часом повітряної кульки?

– Повітряної кульки?

– Еге. Я оце саме йшов і думав: "Чи нема часом у Крістофера Робіна повітряної кульки?" Мені було просто цікаво знати.

– А для чого тобі повітряна кулька? – спитав Крістофер Робін.

Вінні-Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що ніхто не підслуховує, приклав лапу до рота й прошепотів страшним голосом:

– Мед!

– Та хто ж ходить по мед із повітряними кульками?

– Я ходжу! – сказав Пух.

А трапилося так, що саме напередодні Крістофер Робін був на вечірці у свого друга Паця і там усім гостям роздавали повітряні кульки. Крістоферові Робіну дісталася велика зелена кулька, а одному з Кроликових Родичів та Знайомих приготували велику-превелику синю кульку. Але той Родич і Знайомий не взяв її, бо сам був такий малий, що його не взяли в гості. Отож Крістоферові Робіну довелося вже – так тому й бути – прихопити додому обидві кульки – і зелену, і синю.

– Яка тобі більше до вподоби? – запитав Крістофер Робін Вінні-Пуха..

Пух згріб голову в лапи й глибоко задумався.

– Так отож,– сказав він.– Якщо ти полюєш на мед із повітряною кулькою, найголовніше, щоб бджоли тебе не помітили. Отже, якщо кулька буде зелена, вони можуть подумати, що то гілочка з листям, і не помітять тебе, а якщо кулька буде синя, вони можуть подумати, що то просто клаптик неба, і також тебе не помітять. Тепер питання: у що вони швидше повірять?

– А самого тебе вони не помітять під кулькою? – поцікавився Крістофер Робін.

– Може, помітять, а може, й ні,– сказав Вінні-Пух.– Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?

Він подумав ще хвильку й додав:

– Я прикинуся маленькою чорною хмаркою. Тоді вони не здогадаються.

– Коли так, тоді тобі треба взяти синю кульку,– сказав Крістофер Робін.

На тому й погодилися.

Друзі взяли з собою синю кульку, а Крістофер Робін, як завжди (просто так, для годиться), почепив на плече свою рушницю, і вони пішли.

Вінні-Пух найперше завернув до однієї знайомої калюжі й добряче викачався в калюжі, щоб стати зовсім-зовсім чорним, як справжня хмарка. По тому вони почали надувати кульку, тримаючи її удвох за мотузочку, і, коли кулька роздулася так, що здавалося, ось-ось лусне, Крістофер Робін раптом випустив мотузочку з рук.

Вінні-Пух плавно злетів у небо й зупинився саме де треба – біля верхівки бджолиного дерева, тільки трохи збоку.

– Ураааа! – закричав Крістофер Робін.

– Що, гарно? – відгукнувся згори Вінні-Пух.– Ну, на кого я схожий?

– На ведмедя, що летить на повітряній кульці,– відповів Крістофер Робін.

– А на хмарку? – стривожено запитав Вінні-Пух,– на чорну маленьку хмарку в синьому небі хіба не схожий?

– Не дуже.

– Ну, нічого, звідси, мабуть, усе здається інакшим. А потім, я ж казав,– хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам.

Як на те, не було ані найменшого вітерцю, що підігнав би Пуха до дерева, і ведмедик нерухомо завис у повітрі. Він міг нюхати мед, міг дивитися на мед, але дотягтися до меду – гай-гай! – ніяк не міг.

Урешті Вінні-Пух не витримав:

– Крістофере Робіне! – голосно прошепотів він.

– Що таке?

– Бджоли начебто щось запідозрили!

– Що саме?

– Не знаю. Але, по-моєму, вони гудуть якось підозріло!

– Може, їм здається, що ти хочеш забрати в них мед?

– Може. Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?

Вінні-Пух помовчав ще трохи і знову гукнув:

– Крістофере Робіне!

–Що?

– У тебе вдома є парасолька?

– Аякже!

– Тоді я тебе дуже прошу: принеси її сюди і ходи з нею під деревом, а сам увесь час зиркай на мене та примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.." Гадаю, бджоли тоді нам краще повірять. З ними так тільки й треба чинити!

Крістофер Робін подумки засміявся: "Ех ти, дурненьке ведмежа",– та вголос цього не сказав, бо дуже любив Вінні-Пуха.

І подався додому по парасольку.

 

– О, нарешті! – загукав Вінні-Пух, щойно Крістофер Робін повернувся. – А я вже почав непокоїтися. Я помітив, що бджоли загули вже й зовсім підозріло!

– Розкрити парасольку чи не треба? – спитав Крістофер Робін.

– Треба. Тільки хвильку почекай. Діяти – то діяти напевне. Головне зараз – обманути бджолину королеву. Ти її бачиш звідти?

–Ні.

– Шкода. Ну, гаразд, ходи з парасолькою туди-сюди і примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.. Еге ж, збирається на дощ!" А я робитиму своє: буду співатиПісню Пуха-Хмаринки... Отож почали!

Крістофер Робін почав ходити туди-сюди та примовляти, що збирається на дощ, а Вінні-Пух заспівав ось якої пісеньки:

 
Пух-Пампух – легенький, як пух,
летить в небеса. Але й краса!..
Та ні! То не Пух: це Хмарка, це пух
летить в небеса... Але й краса!..
Я Хмарка чудова,
різнокольорова,
лечу в небеса! Ой!.. Оса!..
Тобто бджола...
 

Бджоли, як на диво, загули ще підозріливіше! Деякі з них навіть вилетіли з гнізда й почали кружляти навколо Хмарки, коли вона заспівала другий куплет пісеньки, а одна бджілка навіть посиділа хвильку на Хмарчинім носі й одразу шугнула геть.

– Крістофере – ой! – Робіне! – закричала Хмарка.

– Що таке?

– Я думав, думав і нарешті все зрозумів. Це не ті бджоли!

–Тану?

– Зовсім не ті! І вони, певно, й мед не той роблять!

– Невже?

– Авжеж! І краще мені спуститися додолу.

– А як? – спитав Крістофер Робін.

Саме над цим Вінні-Пух досі й не думав. Якщо випустити з лап мотузочку, він упаде і знову бумкне. Такий вихід йому не подобався.

Отож Вінні-Пух подумав-подумав, а тоді "сказав:

– Крістофере Робіне, ти мусиш поцілити в кульку з рушниці. Рушниця твоя при тобі?

– Аякже! – сказав Крістофер Робін.– Тільки якщо я вистрілю в кульку, вона зіпсується!

– А якщо ти не вистрілиш, то зіпсуюся я! – вигукнув Вінні-Пух.

Тут уже Крістоферові Робіну нічого було робити: він дуже ретельно прицілився в кульку і вистрілив.

– Ой! – скрикнув Пух.

– Хіба я не влучив? – спитав Крістофер Робін.

– Не те щоб зовсім не влучив,– сказав Вінні-Пух,– а тільки не влучив у кульку.

– Пробач, будь ласка,– сказав Крістофер Робін і вистрілив знову.

Цього разу він не схибив і поцілив саме в кульку. Повітря повільно почало виходити з неї, і Вінні-Пух тихо поплив на землю.

Проте лапки, в нього так затерпли, поки він висів, тримаючись за мотузочку, що понад тиждень вони стирчали догори і Пух не міг ними поворухнути. І коли на ніс йому сідала муха, він мусив її здмухувати: пухх! пухх! І можливо, – хоч я в цьому не певен, – можливо, саме через те його й прозвали Пухом.

– Казочці кінець? – спитав Крістофер Робін.

– Цій казочці кінець. Та є ще й інші.

– Про Пуха і про мене?

– І про Паця, і про Кролика, і про всю компанію. Хіба ти не пам'ятаєш?

– Певна річ – пам'ятаю, тільки от коли хочу згадати – враз забуваю...

– Ну, наприклад, як Пух із Пациком ловили Слонопотама...

– А вони його спіймали?

– Ні.

– Де їм! Пух же зовсім дурненький. А я його спіймав?

– Про це й мовиться в казці.

Крістофер Робін кивнув.

– Розумієш,– сказав Крістофер Робін,– сам я все-все пам'ятаю, а от Пух забув, і йому страшенно кортить послухати знову. Бо тоді це справжня казка, а не так собі.

– І я такої ж думки.

Крістофер Робін глибоко зітхнув, узяв ведмедика за задню лапку й попрямував до дверей, тягнучи Пуха за собою.

На порозі він обернувся і сказав:

– Ти прийдеш подивитися, як я купаюсь?

– Охоче,– відповів я.

– А Пухові не дуже боліло, коли я влучив у нього з рушниці?

– Ані трішечки.

Крістофер Робін кивнув і вийшов, а за хвилину я почув, як Вінні-Пух піднімається сходами – бум, бум, бум!

 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у листопаді
4 листопада — Казанський день, Святкування  ікони Казанської Божої Матері. 5 листопада — Якова. Якщо цього дня піде град або снігова крупа, то на Мотрону (22) почнеться справжня зима. 8 листопада — Дмитра, Змитра. Поминки предків, дідів день. 10 листопада — Пара...
День Ангела. Листопадові імена
1 листопада — Марта, Іван; 2 — Артем, Клавдія, Герасим; 3 — Юлія, Іван, Іларіон, Антоніна; 4 — Олександр, Анна, Федора, Костянтин; 5 — Яків, Ничипір, Серафима, Гнат; 6 — Опанас, Степанида; 7 — Параска, Маркіян; 8 — Опанас...