Удай та Лілія

Багато тисяч років тому в селі Високе жили юнак Удай і дівчина Лілія. Удай був бідним сиротою, Лілія — заможна селянка. Вони палко кохали одне одного. І от прийшов час, коли Удай став засилати старостів до Лілії. Жорстока мати дівчини відмовила сватам, Удай тяжко переживав відмову, страждав. Він вирішив піти в найми, щоб заробити грошей.

Швидко пройшли роки. Мати знайшла для своєї доньки багатого, але старого жениха. Лілія не могла забути коханого і рішуче відмовилась від шлюбу. Та лихі люди зробили своє. Вони сказали, ніби Удай уже не вернеться в рідне село. Він у наймах одружився. Тяжко пережила дівчина цю звістку. Вона була змушена вийти заміж за нелюба.

Лілія стояла вже під вінцем. Несподівано до церкви вбіг розгублений Удай. Він з докором глянув на дівчину і сказав:

— Ой Ліліє, що ти наробила?

І вмить вискочив. Удай збіг на високу гору, глянув назад. Крикнув:

— Лілія!

І впав у безодню. На тому місті враз завирувала річка. А Лілія, щоб не йти за нелюба, кинулася у глибокі води. І в тому місті, де темна вода сховала красуню, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли вранішнє сонце торкнулося промінчиком поверхні річки, ці ніжні рослинки вабили око білим сліпучим цвітом.

З того часу ці чудові, ніжні квіти прозвали ліліями, а річку — Удаєм.