Цвіркун

 Жили собі, були собі на світі швець і кравець. Обидва дуже бідні. Їли раз на день, а то, бувало, й зовсім по кілька днів не їли.
  Злість взяла шевця, що доводиться так злидарювати. От він і каже кравцеві:
  – Хай дідько голодує, а я більше не буду! Якось інакше треба собі на прожиток заробляти.
  Сіли вони й почали радитись, яким би його способом на хліб гроші добувати. Думали-думали і надумали таке: кравець украде в судді шестеро коней, відведе їх у ліс і прив’яже до дерева. А швець вичитає з старої книги, ніби там написано чорним по білому, де суддя має шукати своїх коней. Звичайно, вичитає за добрі гроші.
  Як домовились, так і зробили. Кравець повів коней у ліс і прив’язав до дерева.
  Глянув на другий день суддя – коней немає! Заметушилося все село,
  аж у сьомій окрузі шукали коней, але ніде не знайшли.
  От пішов швець до судді та й каже:
  – Пане суддя! Скільки заплатите мені, коли я знайду ваших коней? 
  Суддя обіцяв йому триста форинтів.
  Швець витяг з-за пазухи стареньку книгу й почав вичитувати з неї по одній літері.
  – Далеко за полониною, за сто кроків від струмочка Феньєш, посеред неосяжного лісу стоять прив’язані до велетенського бука всі шестеро коней пана судді.
  Подалося усе село в ліс. Хто з довбнею, хто з сокирою, хто з вилами або ж косою. Прийшли люди на призначене місце – й аж роти пороззявляли від подиву. Бо й справді, шестеро коней стояли, прив’язані до великого бука.
  Суддя страшенно зрадів і тут-таки на місці, віддав шевцеві всі триста форинтів.
  Як вітер розносить полум’я, так помчала по світу чутка, що в кума Цвіркуна (так звали шевця) є книжка, яка все знає і все чує. Мовляв, ніде в світі нічого не може трапитися, щоб ота книжка не відала й не знала.
  Почув про таке диво король і дуже зрадів, бо саме тоді королева загубила свій перстень і так засумувала, що аж захворіла. Лікарі сказали, що того персня треба неодмінно знайти, бо королева помре від жалю.
  Наказав король негайно запрягти шестеро білих коней в карету і послати по кума Цвіркуна. Та ще наказав вирядити для охорони цілий полк солдатів, щоб часом по дорозі не трапилося з ним якогось лиха.
  Під’їхала карета до хати, виліз із карети придворний і каже, що король прислав по кума Цвіркуна. Хай довго не розмірковує, а бере свою книжку та сідає мерщій у карету, бо в королівському дворі трапилось велике лихо, таке лихо, якому тільки він може зарадити.
  Ох, і злякався ж кум Цвіркун! Позеленів, пополотнів і затремтів, як осиновий листок. Адже тепер виявиться його шахрайство!..
  Почав він відбріхуватись – мовляв, що там він знає? Хіба ж цього досить буде для короля? Коли й це не допомогло, Цвіркун сказав, що загубив оту чарівну книжку.
  – Робіть, що хочете,– каже придворний,– а мусите поїхати зі мною, бо король звелить відрубати мені голову.
  Що міг удіяти бідолашний швець? Сумно попрощався він з дружиною і дітьми, наче перед смертю, бо думав, що вже не повернеться. Нарешті сів у королівську карету й поїхав. І до самісінького палацу не вимовив жодного слова.
  Заїздять вони на королівське подвір’я, а король вже походжає там – чекає на нього. 
  – Добридень! Радий бачити таку вславлену людину в себе.
  І зараз же розповів куму Цвіркуну про своє лихо:
  – Тиждень тому найулюбленіший перстень королеви зник, наче крізь землю провалився. Майте на увазі, пане Цвіркун: якщо знайдете перстень, я дам вам за це шість возів золота.
  А Цвіркун відповідає:
  – Спробую; ваша величносте, хоч це й дуже важко. Навряд чи я знайду його.
  І просить короля, щоб його зачинили на три дні в окремій кімнаті, бо йому треба спокійно поміркувати.
  Погодився король. Ще б пак! Адже від цього залежала доля королеви!
  Відвели кума Цвіркуна в найкращу кімнату, посадовили на лаву і принесли йому стільки страв та вина, що бідолаха не знав, за що братися спершу.
  Минув день, а кум Цвіркун нічого не надумав. Та він і не збирався думати, бо все одно зробити нічого не міг. Минув і другий день, настав третій. Зажурився Цвіркун.
  – Боже, змилуйся наді мною, грішним! – простогнав він.– Скоро оце райське життя скінчиться. Якщо не знайду персня, король накаже відрубати мені голову.
  І вирішив він спробувати перед смертю, скільки смажених індиків зможе з’їсти за вечір. Увійшов слуга з першим індиком, а кум Цвіркун й каже собі голосно:
  – Ось перший.
  Слуга, почувши це слово, так злякався, що трохи не впав на порозі. Побіг на кухню і насилу промимрив:
  – Ой, лишенько, ми загинули! Отой чарівник знає, що ми вкрали перстень.
  А треба сказати, що саме слуга, кухар та кухарчук вкрали перстень королеви.
  – Звідки ж це йому відомо? Що він сказав? – злякано спитав кухар.
  – Коли я зайшов, він сказав: «Ось перший!»
  Вирішили злодії перевірити все достеменно. Другого індика поніс сам кухар.
  Ледве він став на порозі – кум Цвіркун знову голосно каже:
  – Ось другий.
  Злякався кухар ще дужче за слугу, поклав індика на стіл і вибіг з кімнати.
  – Ой, лишенько, ми загинули! Він справді знає, що ми вкрали перстень королеви. Мені він сказав: «Ось другий». 
  – Чекайте! Що він мені скаже? – вихопився кухарчук і поніс третього індика.Цвіркун - король
  А кум Цвіркун, побачив його та й каже собі голосно:
  – Ось третій.
  Кухарчук так злякався, що впустив миску. Впав він на коліна перед кумом Цвіркуном і з сльозами на очах розповів, як вони втрьох украли перстень королеви. Тут прибігли слуга з кухарем, теж упали на коліна й почали благати, щоб кум Цвіркун не казав нічого королю. Вони обіцяли йому по триста форинтів кожний.
  Кум Цвіркун поміркував і вирішив, що непогано буде мати шість возів золота та ще й дев’ятсот форинтів.
  Узяв він перстень і гроші, вигнав з кімнати трьох злодюг, поклав перстень у хлібний м’якуш, зробив з нього кульку і викинув за вікно індикам, що саме проходили попід вікнами.
  Найбільший індик миттю схопив хліб і проковтнув.
  А кум Цвіркун пішов до короля і каже:
  – Ваша величносте, знайшовся перстень! Накажіть зарізати отого індика, і ви знайдете в його шлунку перстень королеви.
  Зарізали індика, розпороли йому шлунок – і звідти справді випав перстень!
  Побіг король із перснем до королеви:
  – Ось він, дивися!
  Зразу повеселішала королева, ніби рукою зняло з неї хворобу.
  Кума Цвіркуна почали шанувати ще більш, слава його знову прокотилась по всьому світу.
  Король наказав насипати шість возів золота, а кума Цвіркуна посадовив у свою карету та ще й вирядив з ним цілий полк солдатів, щоб його часом не пограбували.
  їдуть вони собі. І ось придворний вирішив покепкувати з чарівника.
  Вийшов з карети, спіймав у придорожній траві цвіркуна, затиснув його в кулак і каже:
  – Ну, пане Цвіркун, якщо ви й справді такий всевидющий чоловік, скажіть, що в мене в руці?
  Оце так заскочили кума Цвіркуна! Почухав він потилицю і сам собі каже:
  – Ну, Цвіркуне, тепер тебе затисли в кулак!
  – Їй-богу, правда! – вигукнув вражений придворний. – У мене в руці справді цвіркун. Тепер і я схиляю голову перед вашою мудрістю.
  Він розтулив кулак, і звідти на траву вистрибнув цвіркун.
  Нарешті приїхали додому, позносили все золото до хати. На те диво збіглося все село. Кум Цвіркун не шкодував золота й жменями роздавав його бідним людям. Найбільше, звичайно, віддав кравцеві.
  Більше кум Цвіркун не ворожив ніколи. Даремно приходили до нього люди. Він відповідав усім однаково:
  – Десь я загубив свою чарівну книжку.
  Якби та книжка не загубилася, то й казка б не скінчилася.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...