Царева донька

Був цар. Цар над царями. І наказав, хто має сина, то най посилає до нього служити, а хто не має — то най іде сам.

Але один цар не мав синів, лише три доньки, і каже до них

— Ну, я мушу іти на службу. А найстарша обзивається.

— А ви, тату, не йдіть, я за вас піду.

Обстригла собі волосся, зібралася за жовніра, сідає вона на коня і їде. А дорога все йшла через ліс. Батько одягнув ведмежу шкуру, перейшов її, а вона налякалася і вернула назад. А тато дома питає.

— Ну, а що ж то є, ти вже відслужила?

— Та ні,— каже,— перейшов ня у лісі звір, а я дуже налякалася і вернула-м.

Їде середуща. А цар знову пребрався у ведмежу шкуру і йде у ліс. І ця налякалася і також вернулася. Тоді наймолодша стала і каже:

— Що, аби я не поїхала,— то не може бути.

Ну, зібралася вона, взяла шаблю, сіла на коня і їде. А батько у ведмежій шкурі виходить проти неї. Вона вихопила шаблю і замахнулася йому голову відрубати. А він скричав:

— Не рубай, бо то я є твій тато.

— Ну добре, що ти обізвався, бо інакше була би голова злетіла долів з плеч.

Їде вона далі, аж на те місце, де мали зібратися всі царські сини. Вже вони зібралися і заприсягалися, що один за всіх, а всі за одного, і їдуть далі. Коли чують, щось у лісі пищить.

Коли вона, а її вибрали комендантом, стала та й каже до всіх:

— Ходімо перезнати, що то таке.

Пішла вона подивитися. Бачить — гад прожер оленя і не може через роги пролізти і пищить. Тоді той каже:

— Королевичу, розітни гадові пащу. Я на своїх рогах буду тебе носити, куди лише сам захочеш.

Подумала вона собі, розтяла оленеві роги і стоїть. Тоді гад каже:

— Іди до мого батька і про все це скажеш. Він тобі дасть срібного коня. А як не схоче, то вдариш себе оцими трьома прутиками-однолітками.

Ідуть вони, ідуть і приходять під високу скелю. Виповз відти найстарший гад і питає.

— Що ти хоч? У нас є золото, срібло, діаманти. Що тобі за тото дати?

— Я би хотів срібного коня.

Приходять вони під другу скелю, і старий гад як ударив хвостом, то по коліна листя нападало з дерев. Як ударив другий раз — аж земля затряслася. Коли він дивиться — іде кінь. Приходить той кінь до нього, поклонився і питає.

— Ну, як хочеш їхати, по землі чи понад лісом?

— Понад лісом.

— Ну, добре.

Їдуть вони, здається їй, що внизу видно, як місяць сходить.

Сідає той кінь на землю, дивиться, а то з морського голуба перо. Узяли вони те перо і їдуть далі.

Приїжджають до того головного царя, а ті всі хлопці вже при службі. Ну, примістили і її. А вона тим пером робить такі великі рахунки, що ті дванадцять синів разом.

Але ті підгледіли те перо і пішли до царя замельдувати. Цар закликає до себе і питає.

— Ти маєш отаке і таке перо?

— Маю.

— Ну, то як не принесеш мені такого голуба, то тобі голова з плеч.

Приходить вона до коня і скаржиться, що біда. Але кінь каже.

— Сідай на мене і поїдемо.

Сідає вона і їде. Приїжджають у степ, до криниці, а там голуб прийшов купатися. Тоді кінь радить.

— Знаєш ти що, я перемінюсь в голуба, а як він прилетить, ми зачнемо жертися, я йому пущу з-під ока кров, а ти його скоро хапай і поїдемо.

Коли знявся шум — летить голуб. Кінь скоро перемінився в голуба і до того — скіць. Зачали ся їсти, аж пір'я летить, аж із того тече кров.

Вона зловила того голуба за крила, сіла швидко на коня і летить. Прилітають вони, дають цареві голуба, а він узяв його та й каже.

— Добре, голуба ти приніс. Але як ти не привезеш [паню] від того волосся, що в тебе, то знай, мій меч, а твоя шия!

Приходить вона до коня і знову плаче. А кінь радить.

— Іди знов до царя і проси грошей. Як не буде рахувати, то, може, щось з того буде. А як буде рахувати, то нічого з того не буде.

Приходить вона до царя і говорить.

— Царю, мені треба грошей.

— Та йди до каси і бери собі, стільки тобі треба,— каже цар.

Пішла вона до каси, набрала і йде назад до коня. А кінь питає.

— Рахував цар гроші?

— Та ніби не рахував. Тоді кінь каже.

— Їдемо до міста, і ти накупуй різних жіночих речей, кафтаників, черевичків, спідничок, купи паперу, аби мож зробити буду і ще чотири штанглі.

Пішли до міста, всього накупили і ідуть далі назад до царя. Приїжджають до царя, а кінь каже.

— А тепер розкладай усі речі, роби будку і будеш торгувати. Тут має прийти морська царівна на прогулку, вона, як уздрить все це, то схоче щось собі вибрати. А я в той час її схоплю, і повеземо до царя.

Так вони зробили, привезли ту морську панну цареві, а самі пішли. Вона тоді каже:

— Добре, що ти маєш таких знахарів мудрих, що мене вкрали. Але знай: як мені сюда не приставиш мій маєток, то того голова злетить з плеч.

Прикликає цар ту і говорить, аби той весь маєток приспособити. Знов іде вона до коня і плаче. А кінь сміється і говорить.

— Ти скажи цареві, аби збудував до того царя залізну дорогу і привіз над море три вагони смоли, три вагони клоччя і три вагони дров. А там аби таку яму викопав, щоби туди влізлося тото все.

Йде вона до царя і про все говорить. А цар що — наказав, і раз-два зробилося. Тоді кінь говорить:

— А тепер намасти мене смолою і раз обвий клоччям, і так, поки всю смолу і все клоччя на мене не вив'єси.

Зробився кінь, як гора. Пішов до моря, як заіржав, а звідти зірвався жеребець, що за п'ять хвилин облетів цілу землю. І до коня цього, і давай того гризти. Наївся він того клоччя, що аж не міг йти. Тоді цей зловив його, посадив; на себе і поїхав до царя. А за цим конем прийшли ящірки, гадюки, хробаки і всяка всячина. Тоді та царівна морська наварила якогось пійла, викупалася і стала ще краща, ще молодша. А ця донька царева підмовила, аби і той цар викупався та й аби відмолод. Ну, зварили вони свіжого пійла, а то було дуже гаряче, а цар як скочив у казан та й розплився, лише кістки лишилися.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...