Українська Русский

Три брати: Вечеря, Півночник, Зоря

Були в єдного царя три сини. А той цар рано, коли вставав, то на єдне око плакав, а на друге був веселий. А з тих трьох хлопців, його синів, єден ся родив уверечі – йому дали ім’я Вечеря; другому – Півночник, бо той опівночі ся родив; третьому – Зоря, бо той на зорі ся уродив.

Кожний рано отцю ніс воду митися, усе другий: єден день – єден, другий день – другий, третій день – третій. Раз зійшлися всі три, а Вечеря мав рано воду нести митися отцю. Договорилися так, жеби Вечеря звідував отця: що його єдне око плаче, а друге веселе. Раз Вечеря заніс воду і звідається в отця, а отець ухопив шаблю та й махнув на сина одрубати голову. Вечеря утік. Каже Півночник:

– Но, буду я його звідати рано, завтра.

Прийшов той, і з тим так ся стало. Каже Зоря:

– Ой, неборята, хіба лиш мені скаже, бо ви оба дурні.

А вони його звали дурнем. Прийшов Зоря рано з водою, каже:

– Отче!

– Що, сине?

– Що то вам одне око плаче, друге веселе?

Тоді отець узяв саблю і махнув на Зорю. Зоря імив за руки отця і каже:

– Отче, за що би-сь хотів мені голову зрубати? Я од тебе звідаю тото, щоби-сь мені указав сьому ділу путь, бо я хочу тото знати: чого би-сь ти уполовині веселився, а уполовині сумувався.

Та й за руки держить отця.

Каже отець:

– Сине, будь благословенний, бо з тобою і в сім ділі, що-м тепер сумний, то буду ся веселити. Є єдне місто, із котрого хто би ся найшов такий мудрий, щоби мені приніс води, то би-м ся помив, та тоді і на тото око би-м не плакав.

Зоря каже:

– Няню, я вам принесу.

Каже отець:

– Хіба ти, сине, айбо не дадуть тобі твої браття.

Вийшов Зоря і каже братам:

– Но, браття, вам не казав отець, а мені казав: відти й відти треба принести воду, та тоді не буде плакати.

Каже Вечеря:

– Я піду, я мушу принести. Як мене не буде до тридцяти днів, то аби-сте йшли виглядати.

Пішов. Чекали тридцять днів – не є.

Каже Півночник:

– Йду я за ним; як не буде в тридцять днів ані мене, ані його, то аби-сь, брате, й ти рушав.

Чекав тридцять днів Зоря – не є. Пустився в путь, іде. Іде морем, на кораблі. Розказав корабельникові, де має йняти до берега корабель. І прийшов на місце. Дуже багато людей його перестрівало і кликало, щоби вийшов на берег. А він не хотів, лиш ішов та йшов на місце – на тото місце, де було йому йти у місто. А те місто закляте було Господом Богом – у нім лише господарювали дияволи. Там не було живого нич, лише вшитко каменем стало. Прийшов на перші ворота, там найшов одного старого діда. Каже йому той:

– Де йдеш, сине?

– Йду у те місто.

– Ой, – каже, – сине, не такі там ішли, та й там осталися. Айбо на сесю склянку, та принесеш і мені води, аж би-сь дістав.

Іде далі. Прийшов на другі ворота, там знов знайшов другого діда. Каже той:

– Де йдеш, сине?

– Йду у місто, по воду.

– Сине, не дійдеш, бо там не такі йшли мудрі, та не дійшли. Аж би-сь дійшов, то тут маєш єдну скляночку, та принеси й мені.

Йде далі. Прийшов на треті ворота. Найшов там знов ще старішого діда. Каже той:

– Де йдеш, сине?

– Йду у місто, по воду.

– Та як тебе, – каже, – оті пустили? Чи маєш який знак од них?

– Маю од кожного скляночку, жеби-м їм води приніс.

– Того не доста. Йди та проси у них ключі од брами.

Вернувся. Звідаються од нього, чого ся вернув. Зоря каже:

– Казав мені той, іще старіший од вас, жеби-м які ключі од вас просив.

– Йой, – каже йому той середній, – та я забув тобі дати ключі. Як дістанеш воду та дуже будеш утікати, та й на третіх воротях аж тебе ймуть, то каменем станеш. Біжи скоро до першого, най тобі дає ключ од брами, та й я тобі дам, як прийдеш.

Пішов він, узяв од того ключ і прийшов на середні ворота; дав і той йому ключ. Прийшов на треті знов, а вже єдинадцята година вибила.

Каже йому той старіший:

– Но, сине, йдеш, то най тя Бог благословить. Тепер бери склянку од мене та зачерпни тої води, айбо лиш таким способом будеш іти: лиш о дванадцятій годині годен-єсь тої води дістати, бо тоді тоті дияволи, що на сторожі того міста, підуть на обід. Та дуже скоро аби-сь ізмагався, бо як тота година мине, то станеш каменем.

І виправив його о тій дванадцятій годині. Прибіг Зоря до колодязя серед міста. Зачерпнув води отцю насамперед, далі – тим трьом старцям. А коло того колодязя – дуже прекрасна палата. Закортіло йому піти в тоту палату, подивитися. Зайшов – там дуже красно прибрано. Увидів у єдній постелі красну дівку. Збуджує – тота не встає. Обцілував її – і вдався у дорогу, бо зараз дванадцята година минає. А за ним, коли тікав відти, дзвонили, худоба ричала, люди бесідували, кричали: воскресло те місто, вшитко, що доти каменем було, ожило. Прибіг на перші ворота, дав тому старцеві воду, а ключем замкнув сам браму. Той ся помив тою водою – і став молодий, як двадцятилітній чоловік. Тікає далі. Прибіг на середні ворота, і там так же ся стало. Прибіг на треті і вийшов щасливо.

Сів на корабель і іде додому. Каже корабельникові:

– Чи не йшли сюди такі і такі два хлопці?

– Ішов перший, ніс із собою кожані бесаги грошей, то того-м висадив там. Другий ішов у тридцять днів за ним: того-м висадив далі, і більш я їх не видів. Ти тепер третій ідеш: чи-сь щасливо ходив?

– Я щасливо, Богу дякувати, лише не маю братів. То мої браття були. Тепер будемо їх виглядати.

Ідуть морем; прийшли на тото місце, де висадив корабельник Півночника, і там стали. Довідується Зоря за такого й такого леґіня: кажуть йому, що був, тілько й тілько днів перед тим, приніс був із собою кожані бесаги грошей, та тоті змарнував з дівками, а тепер там далі на полі пасе свині у єдиного пана.

Пішов Зоря за ним, привів, і йдуть уже два. Прийшли далі, де корабельник висадив Вечерю, і звідаються там так же за того і за того. Так йому сказали, як і за того, першого. Пішов Зоря, узяв і того: ідуть уже всі три.

І зачав їм Зоря хвалитися, що він був там у місті і несе воду. І каже він:

– Я дуже стомився, я би-м мало поспав.

А вони ся порадили, ті два брати: Вечеря казав, жеби кинути його до моря, а Півночник казав, жеби занести його геть та кинути до єдного колодязя. І кинули його до дуже глибокого колодязя.

Прийшли додому, принесли воду, і отець помився, став веселим і не плакав більше. І молодий став. Лиш сумувався за сином, за третім, котрий тото добув.

А сей у колодязі кричав. Прийшов єден пастух старий, котрий із свинями був. Кличе Зоря до нього з глибини:

– Поможи мені, чоловіче, і я тобі колись поможу!

Пастух не знав, як йому помогти, айбо зачав точити жердину, подав йому там у глибину і висвободив його, витяг його відти.

Тоді заслав його у ліс, удрав єден руб із дуба і написав йому на тім рубі, щоб його шукав у тім і тім місті. А він жебраком до свого отця прийшов і найнявся візником. А тим часом Вечеря уладжувався у місто – у те, котре висвободжене з пут прокляття. Бо із того міста пішли письма від тої дівки – то була принцеса єдна, – що хоче того видіти, котрий те місто висвободив з нещастя.

Вечеря пішов. Прийшов там; зачала вона його довідувати, як він там прийшов і як він там був. То він не знав, що казати, нич, бо він не був там! І вернувся додому.

Каже Півночник отцю:

– Отче, не Вечеря то дістав, а я дістав тото: іду я тепер.

Пустився у путь той, так само походив, як Вечеря. Прийшов додому і нич не приніс.

Дуже сумний отець. Покликав їх обох, узяв шаблю і каже:

– Діти мої! Чисту мені правду кажіть: де-сте діли Зорю? Бо я істинно знаю, що то Зоря дістав, а ви його стратили.

І вони не потаїлись, сказали отцю, як ся стало, а отець дуже зачав плакати. І розказав візникові, жеби запрягав коні. Запряг візник коні до брички, і пустилися у путь. Їдуть, айбо цар дуже плаче. А візник ся обертає та довідується:

– Що ти, царю, плачеш?

Каже йому цар:

– Сину, не поможеш ти мені на сім.

– А може, – каже, – поможу? Кажіть лиш мені!

Розповів йому отець, що було, і каже йому, що тепер хоче розписати за мудрими людьми і хоче обрати єдного мудрого чоловіка, котрий би там пішов, бо того не є, що тото дістав.

Каже візник:

– Пресвітлий царю, перший раз я буду йти. Вертаймо додому, я всідлаю коня, та дасте мені на путь грошей, то піду я там.

Каже цар:

– Сине, не підеш там, бо ти не знаєш, що так ся стало і як там було.

Каже візник:

– Я йду із Божим провидінням; ачей тото я дістану!

Пустився в дорогу, усідлав собі коня, дав йому цар доста грошей, і пішов. Прийшов на перші ворота, каже:

– Дай Боже гаразд!

Дає руку тому, котрому приніс води. Каже йому той:

– Де йдеш?

– Іду за тою принцесою, котру-м висвободив з нещастя.

– Та як ти її висвободив? – каже.

– А ти не знаєш як? Коли-м тобі приніс води, який ти був тоді старий, а тепер-єсь молодий, як я!

– Но, істинно, – каже, – правду маєш: ти тут був!

Прийшов до другого, і з тим так ся стало. Прийшов до третього, і з тим так. Як його пустили крізь ворота, а од воріт шовковим сукном ушитко місто затягнене, застелене! І над ворітьми таблиця написана, що той, котрий те місто висвободив, сміло має вступити. Тоті браття його, коли йшли, то йшли краєм, не йшли на тото сукно шовкове; а він коли рушив на коні тим сукном шовковим, то з-під ніг лиш клапті із того сукна одривалися.

Прийшов у двір, став перед дверима палати, а принцеса вибігла та й каже:

– Чого-сь прийшов, чоловіче?

– Прийшов-єм, – каже, – за тобою, бо був я в тебе тоді, того і того дня.

– Чи не брешеш ти? – каже. – Я тебе дам заперти!

– Мене даси заперти за те, що зробив-єм і собі, і тобі радість, та й цілому світу? Запри мене з собою в’єдно!

– Кажи мені, як ся кличеш? – каже принцеса.

– Там маєш напис: коли у тебе був-єм, тоді своє ім’я написав на карточці.

І тоді вона повірила. Зайшли в’єдно до палати і зачали ся гостити, весілля робити. Написали до отця, щоби чекав їх на гостину. Він своє ім’я підписав, що він не вмер і як ся тоді з ним стало. І послав скоро за тим пастухом, що його висвободив з колодязя. Поставив пастуха на перше місце коло себе, за міністра, а сам, щасливий, зостався царем у тім місті. От і все.

Щасливо вони жили, доки їм ся не порвали жили. А я там був, пив, їв. А був великий міх із паленкою угорі стіни. Там дуже грали-сьмо, танцювали-сьмо, а я зашпотився та вилляв міх із паленкою. Та вчинилася дуже велика повінь, та відти он сюди мене принесло. Тут-єм сів, а ви тут прийшли, то сесю казку я вам повів.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...