- Головна>
- Казки>
- Літературна казка>
- Дональд Біссет>
- Тигр і Автор
Тигр і Автор
— Ой лишенько! Якщо мені зараз не розкажуть кілька казок, то я вже ніколи не одужаю. Поглянь, як я змарнів! — сказав Тигр.
— Бідолаха! Ось я піду до м’ясника і куплю тобі кісток, — мовив автор.
— Я не люблю кісток! Я ж їм тільки слова і змарнів через те, що мені вже давно ніхто нічого не розповідав. Розкажи мені казочку, будь ласка. Зрештою, ти ж це вмієш — розповідати й писати казочки. Це називається бути письменником, правда?
— Ох, Тигре! То це ти? — здивувався автор цієї книжки. — Ти так схуд, що я тебе й не впізнав. — На радощах вони міцно обнялися. — Але ж я розповів тобі цілих дві книжки казок! Заходь, попоїси що-небудь.
— Казку!
— О так, звичайно! Хоч не знаю, чи зможу я ще щось придумати.
— Будь ласка, придумай! — сказав Тигр. — Тільки щоб цікаве, бо від нудних казок я можу померти.
— Ну, добре. Досить. Я подумаю, може, й розповім тобі ще якусь казочку.
— Кілька! — сказав Тигр.
— Гаразд, ходімо до кімнати.
Вони увійшли до помешкання, й автор надовго задумався. Тигр почав дерти лапами підлогу й кашляти від нетерплячки.
— Гм... — промовив автор. — А ти знаєш, де живуть казки?
— Це — як які.
— Ну... хоч би чарівні!
— Не знаю, — сказав Тигр.
— А я знаю. Вони живуть у казковій країні.
— І можна її побачити?
Автор подивився у вікно. Надворі смеркало. У шибці відбивалася свічка, що стояла на столі в письменника. За вікном було туманно й таємничо. Високо в небі сяяв блідий місяць. Здавалося, ніби там, за вікном, тече річка, а над нею здіймається величезна кам’яна арка1 мосту. З-за мосту пливло примарне світло.
— Ось тобі країна казок, — мовив автор. — Там живе фантазія. Ходімо, Тигре. Скоро ти почуєш безліч казок.
Вони вийшли з будинку, але темрява вже розтанула, і міст зник.
— Ой лишенько! — сказав Тигр.
— Слухай, за мостом, недалеко звідси, на пагорбку росте дерево. Вітерець шелестить його листям і приносить йому казки зблизька і здалека. Від морських чайок із самітних островів, з лісів і з міст, де ввечері біля каменів сидять хлопчики та дівчатка й слухають казки.
— Дерева не вміють говорити.
— Не певен, що це так. Може, й уміють. До того ж під деревом живе слон. У нього величезні вуха, і він чує всі казки, які вітер приносить до дерева. А в дуплі на дереві живе пугач2. Він майстер оповідати казки! Дивиться собі на хмари, що, пропливаючи в небі, набирають дивовижних форм, і складає про це казки.
— А слон і пугач розкажуть мені їх, щоб я став ситенький і гарненький?
— Гадаю, що так. Ходімо!
— Згода!
І Тигр з автором пішли. Та, піднявшись на пагорбок, вони затремтіли від холоду.
- Постривай,- сказав автор.- Он бачиш, невеличка печера. Зігріймося в ній трохи, а потім підемо далі.
І вони забралися в печеру. Там було тепло й затишно. Але ось їм стало й зовсім жарко. У печері стояв якийсь дивний шум. Скрадаючись, вони пройшли далі. За рогом на них ударило гарячим повітрям.
Віддалік у кутку спало щось невідоме.
- Грррр!-- сказав Тигр.
Щось прокинулося. Воно виявилося драконом. Солодко потягнувшись, дракон випустив пазурі, розправив крила і дихнув на Тигра й автора вогнем.
- Ой, пробачте!- похопився він.- Я забув. Нікому не подобається, коли я дихаю вогнем. Просто не подумав. Даруйте ласкаво.
- А ти - добрий дракон?- спитав автор.
- Та взагалі добрий, тільки не по вівторках.
- А чому так?
- Сам не знаю. Треба запитати в пугача. Він повинен знати. Між іншим, який день сьогодні?
- Понеділок,- сказав автор.
- Середа,- сказав Тигр.
- Ну, якщо сьогодні не вівторок, то все гаразд. Сьогодні я дуже добрий. До речі, мене звуть Комодо.
Дракон увічливо зняв капелюха. Автор з Тигром помітили, що всі його шість ніг узуті в гарненькі коричневі черевики.
- То ти - пугачів друг?- спитав автор.
- О, звичайно,- відповів Комодо.- Я дружу з пугачем Уолтером і з Елі. Елі - це слон. Ви, мабуть, знаєте. Дуже розумний, як і всі слони. Хіба що трохи неповороткий. Але вони обоє гарно розповідають казки. Я часто ходжу до них увечері, коли пугач Уолтер уже прокинувся, а Елі ще не заснув.
- Гррр! - сказав Тигр.- Тобто... м... м... м... Ти любиш дихати вогнем?
- Чи я люблю дихати вогнем? - перепитав дракон. - Та нічого в світі я так не люблю! Хіба що слухати казки. Розумієте, мені тут трохи самотньо.
- А ти можеш слухати казки й заразом дихати вогнем? - допитувався Тигр.
- Чи можу я? Ну, звісно.
- Тоді, оскільки сьогодні не вівторок, ходімо з нами на пагорб. Було б так гарно, та й нам, знаєш, тепліше, якби ти там подихав вогнем. Розумієш, я - з таких тигрів, що їдять не кісточки, а слова. Отож я й вирушив з оцим чоловіком на пагорб. Хай Елі з пугачем нарозказують мені казок, щоб я став повненький і гарненький. Угорі на пагорбі так холодно!
- Холодно?- сказав дракон.- Любий мій! Та я піду з тобою й дихатиму вогнем без упину, щоб усім нам було тепло. Сьогодні ж бо - не вівторок, правда?
- Ні-ні!
- От і добре. Ходім!
І Комодо, автор та тигр, якого звали просто Тигр, подалися на верхів'я пагорба. Коли вони підійшли до дерева, Елі підвів голову, пугач, якого звали Уолтер, розплющив очі, а дерево зашелестіло листям. Автор став якнайближче до Комодо, щоб не змерзнути, і сказав:
- Дозвольте вас познайомити. Це-Тигр, якому треба розповідати казки, щоб не схуд. А оце тобі, Тигре,- Дерево, Елі та Уолтер. А тепер я з вами попрощаюся, бо в мене вдома сила-силенна справ.
Автор рушив від дерева і незабаром зник з очей.
Переклад Олени Матвієнко
Батьківські
поради