Тернина

Файна річ тернина!..

А знаєте, кажуть, колись вона була не шпичаста, не колюча. То, певно, і називалася по-іншому. Сміх, але ще дідо мої казали. Був час, коли люди обламали бідні кущі до штомбурів. Світилися наготою, як дівка на Івана Купала в річці. Кожна стріха затикана гіллям з ягодами. Пасуться на них горобці і люди до спуху. Ліньки нарвати того дару. Гой, люди, люди! Так воно також живе! Та то ще не біда, бо рани зростаються. А якби спротивилося і пощезло? А якби вивелося, щоби було?

Та де там був час думати бідакам чорним за то...

Пішов кущ до богів за порадою. Йшов через труднопрохідні та гострі верхи гір високих. Натомив, наколов у далекій дорозі гілля-рученьки, корінь - ноженьки свої. Та дійшов і мовив:

- Бідні ми, кущі, на землі, ой бідні. Зобижають нас люди, як хто хоче. Стоїмо при дорозі, тож хто не йде, то терне і обломить... Терне й на... Обломить
та й викине без користі. Не дасть плодам дозріти.

Чи правда, чи нє, але дано, кажуть, одвіт кущеві. І як вертав, то вслід чув сміх:

- Ану тепер, люде, терни! Терни, на!

Незчувся кущ, як обріс голками гострими, колючками.

Не один руку сколов, коли хотів, як колись, гіллячку зламати. Голки разили до крові. Хоч-не-хоч, а тепер тернина в пошанівку. Восени приходьте, то спробуєте ягід, а то й... шпичаків. Тоді обережно, з любов'ю до куща (бо руки поколеш!). "Терни", а він тобі сторицею — "на".

-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-.-

1. П'єц — піч.

2. Братрура — невеличка духова шафка з дверцятами побіч печі, духовка.

-----------------------------------

Записав 1974 р. М. КРИЩУК у с. Колодіївка Підволочиського р-ну від   Я. ПРОХ, 88 р.

(«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської», Тернопіль: «Джура», 2007.)