Скелі-Близнята

В тих місцях, де тепер Гурзуф, у давнину все було вкрите дрімучими лісами. Багато звірів водилось у тих лісах: і ведмеді, і олені, і вовки. Люди жили тільки на вершині Ведмідь-гори. Там стояв величний замок. Далеко видно було його високі башти, ще далі линула слава про його власників — князів Петра і Георгія. Вони були близнята. їх мати, княгиня Олена, вмираючи, заповідала їм жити в злагоді і з честю носити батьківську зброю.
Брати вічно були в походах, на полюванні. Мало жили вони в замку, а коли бували там — еід підніжжя і до вершини дзвеніла гора від музики. Моряки, яким випадало в ті ночі плисти повз Ведмідь- гору, лякались заграв на небі від вогнищ.

Жили брати дружно, в бою пліч-о-пліч билися, захищаючи один одного. Де меч одного промахнеться, там влучить меч другого.

Багато вірних слуг було в молодих князів, але наіівірніше служив їм старий Німфоліс. Страшний вигляд мав він: борода зелена, руки довгі, до колін; очі сЗ'ворі, спідлоба дивляться. А вдарить палицею — сотні ворогів падають. Свисне старий — трава до землі пригинається, море хвилюється. Любили князі Німфо- ліса. Слухалися його в усьому.

Минув не один рік з дня смерті княгині Олени. Змужніли князі, вродливіших од них по всьому Чорномор'ю не було. Кучері до плечей, очі немов жаринки: подивляться лагідно — ощасливлять, грізно глянуть — затремтиш. Стрункі, сміливі, з гордіш поглядом, з рішучою ходою, князі були улюбленцями народу і грозою ворогів.

Одного разу темної ночі стукає до братів старий Німфоліс.

Встають брати і питають:

Чого тобі, любий?

Сумко подивився на них старий і сказав:

Прийшов з вами попрощатись. Я залишаю вас! Не умовляйте мене, на те не моя воля. А на прощання даю вам по дарунку. Ви осягнете таємницю всього живущого, дізнаєтесь, як влаштований світ і з чого він складається. Але пам'ятайте: ніколи не користуйтесь цим дарунком з корисливою метою, для насильства. Хан він служить вам лише для радощів пізнання.

Поставив він на стіл дві перламутрові скриньки і зник. Кинулись брати до скриньок, відкрили їх. В одній лежав кістяний жезл з написом: «Підійми його — і розступиться море, опусти — побачиш все, що є в безодні морській», а в другій— два срібних крила з написом: «Прив'яжи їх — і понесуть тебе, куди захочеш, дізнаєшся там про все, що забажаєш».

Жили брати, поживали, не раз згадуючи любого Німфоліса Задумає Георгій — і рвонеться у голубу височінь, захоче Петро — по дну моря з жезлом піде, вбиваючи морських потвор. Дивувались гості, слухаючи розповіді Георгія про далекі країни, здригались найхоробріші, дивлячись на страшні чучела з морських потвор.

Та ось почули брати, що в далекому славному місті на бистрій річці є дві сестри, дівчата-близията Говорили, що сестри — незвичайні красуні, такі стрункі, що коли йдуть, то наче кораблі по тихому морю пливуть, такі сміливі, що гордий погляд очей голубих ні перед ким не опускають.

Братам би прийти з миром та ласкою, заслужити привітністю любов і повагу, показати себе в усій душевній красі. А вони налетіли на далеке славне місто, жителів побили, сестер-красунь силою взяли. А силоміць взяте — не любов'ю здобуте. Насильство і любов ніколи не вживуться.

Орли зустріли орлиць! Не захотіли горді сестри прийняти братів, відкинули їх любов, яку ті хотіли подарувати їм у неволі. Коли б у піднебессі, ширяючи в неозорих просторах, знайшли вони одне одного... А в клітці тісній, стальними прутами перевитій, омертвіла душа сестер і нічого в ній не лишилось, крім презирства і ненависті до братів.

Здригнулися серця братів від болю. І захотіли вони за всяку ціну купити любов сестер. Приходять до них і кажуть: —- Не примушуйте нас горювати, ие мучте нас... Скажіть, як заслужити вашу любов?

Гордо одвернулися від них сестри, довго мовчали. Одна, старша на вигляд, промовила не дивлячись:

Волю спочатку дайте нам. А тоді будемо говорити, як рівні з рівними.

Перезирнулися брати і похитали головами:

Ні!

Чого тільки не робили молоді князі, щоб примусити усміхнутися сестер-кра- сунь. Вони були холодні й мовчазні, мов каміння на дні морському.

Засумували брати. Думали в кривавих битвах забути про дівчат — не допомогло. Немов шип залізний, ранить серце знехтувана любов. Сподівалися пнятикою розвіяти нудьгу — не вдалось. Стоять перед очима красуні, наче судді, дивляться на братів.

Каже брат братові:

Може, скажемо їм про жезл і крила? Вони дізнаються, хто ми такі, і відкриють нам серця.

Погодився брат і додав:

—- Скажи їм, що ми владні піднятися до самого сонця і їх підняти туди, що ми можемо опуститися на дно моря і їх з собою взяти.

Так і зробили. Одна сестра ніби зацікавилась:

До самого сонця? І в морську глибину? Дивовижно, якщо це правда.

Друга сестра також з цікавістю подивилась на князя.

Всю ніч не спали брати. Вони пам я- тали заповіт Німфоліса, який застерігав їх, щоб не користувалися вони чарівними дарунками з корисливою метою, і тихо розмірковували, як поставиться до їх вчинку старий слуга.

Він нас не осудить,— мовив Георгій.— Адже він, мабуть, знає, як тяжко нам живеться і як потрібна нам дружба цих жінок. Ні, не заради вигоди, а заради щастя і спокою ми вирішили показати те, що сховане від очей людських.

Назавтра підв'язав Георгій коню крила, посідали па коня брати з сестрами і піднялися вгору. Не одну хмаринку зачепили, не одна блискавка пролітала повз них на землю, але все вище піднімалися сміливці. Під вечір немов гора алмазів засвітилась перед ними, і опалив їх сонячний промінь.

Пролунав голос старого Німфоліса:

Назад!

Затремтів Георгій, злякався вперше в житті і повернув коня. Наче вихор, неслися вони вниз. Дух зайнявся у сестер, закрилися голубі очі, непритомних опустив їх на землю Георгій. Але прийшли вони до пам'яті і заговорили глузливо:

Не підняв нас до сонця, втік, як заєць-боягуз. Як квола жінка, вчинив... Не варті ні ти, ні брат твій нашого кохання.

Наступного дня запріг Петро коней у колісницю та й повіз сестер і брата до бурхливого моря. Підняв жезл, розступилася безодня, і понеслись вони по дну вглиб, де височів дивний палац. Недалеко ще від'їхали від берега, як з'явився невидимий для красунь Німфоліс в зеленому плащі і промовив:

— Петре, з нечистим наміром спустився ти в безодню. Наказую тобі повернутися, якщо не хочеш загинути сам і згубити всіх.

Нічого не відповів Петро, тільки хльоснув бистрих коней. Розгнівався цар безодні, вдарив тризубцем раз — і убив братів, вдарив другий раз —і убив сестер.

Але не загинули вони. Випливли їх тіла, з'єдналися навіки в камені.

І люди побачили в морі скелі-близнята Адалари. Розповідають ці скелі про те, як сумно кінчаються спроби взяти щось силоміць від душі людської.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Планшет - золотий ключик до світу казок
У кожного дитинство асоціюється з чимось прекрасним, добрим та світлим. Яскраві іграшки, барвистий одяг та старі-добрі казки - саме те, що треба. Нічого не замінить малюкам мамину казочку на ніч, теплі обійми та ніжні цьомчики. Але сучасні діти зовсім не схожі на нас, дорослих. Вони прагнуть само...
Новинки до книжкового Арсеналу
«Книжковий Арсенал» – це найдовгоочікуваніша подія читацької весни! І видавництво «Ранок» підійшло до неї з усією властивою їм відповідальністю, креативом та вмінням передчувати найтрендовіші та найжаданніші віяння в книжковому світі. Ми зібрали свіженькі хіти, щ...