с. Криниця

Було це чи не було, але, мабуть таки було, коли люди кажуть.
 У одній маловідомій місцевості розташувалось невеличке, проте дуже мальовниче поселення. Люди у ньому були дружні та працьовиті. Погано було тільки те, що у селі не було питної води. Тому воду доводилось купувати.
Щонеділі у цьому поселенні був великий базар, на якому можна було придбати все, що душа забажає. З’їжджалися на базар з усіх усюд і старі, і малі. Жила у цьому селі дівчина, звали її Криниченька. Мати її померла, а батько їздив у Крим, чумакував. Та одного разу він не повернувся з походу. Важко було дівчині самій. Потрібно було рано вставати і по господарству поратись, ще й треба було гроші заробляти. І вирішила вона продавати воду. Хоча й далеко було до джерела, та що поробиш. Звечора вона вирушала у дорогу, а вранці уже була дома. З цього дівчина жила.
До того ж дівчина була дуже вродлива, а голос який мала! Часом, було, порається десь у городі і пісню заведе “Ой у полі криниченька”, та так, що усі заслухаються. Заїздив у село якийсь панок. І коли побачив дівчину, то дуже закохався. Усе частіше і частіше він  сюди почав навідуватись. Пропонував дівчині своє кохання, навіть церкву побудував серед села: а скільки коштовностей там було! Але дівчина не хотіла йти за пана, бо любила молодого стрункого козака.
 Тоді пан розгнівався на неї за непокірливість і вирішив убити дівчину.
І от одного недільного ранку, коли люди зібрались іти на базар, а Криниченька разом з ними, пан, зустрівши її біля церкви, вийняв ножа і встромив дівчині прямо в серце. Усі люди дивувались, коли не побачили на базарі Криниченьки: але хтось із юрби сказав, що бачив дівчину біля церкви, вона там розмовляла з паном. Жінки, які любили по пліткувати, побігли подивитись що воно буде діятись далі.
 Та раптом вони побачили диво: з серця дівчини текла не кров, а прохолодна, чиста  вода. Це місце люди обгородили. Так у селі з’явилась криниця з чистою джерельною водою. Але, мабуть природа розгнівалась на пана, тому уся церква з його ж добром пішла під землю. А джерело залишилось. Зараз воно вітає добру людину чистою, прохолодною водою, ще й ніби виспівує свою пісню “Ой у полі криниченька, там холодна водиченька”.
А поселення стали називати Криниця.