Робочі черевики

Вони часто стояли   поряд, хоч і належали   різним  людям, — чепурні Туфлі з вузькими носами й грубі незграбні Черевики. їх хазяї жили в одній квартирі.
Туфлі були дуже гарні й сяяли, як дзеркало, так що Черевики бачили в них своє відображення. Ох, вони були такі негарні! Широкі, тупоносі, з латками на зморшкуватій шкірі, з грубою нерівною підошвою, вони здавалися собі смішними потворами поряд із своїми прекрасними побратимами.
— Пхи, — щовечора кривилися Туфлі, — невже наш хазяїн не може знайти для нас іншого сусідства!
Але через те, що поблизу нікого не було, якщо не рахувати старих кімнатних Капців, Туфлі, ще трохи побурчавши, заспокоювались.
Вони були дуже поважні, ці ошатні, блискучі Туфлі. Вони гордо задирали догори носи й нікого навкруги не помічали. Зате про себе були надто високої думки. І, як усі себелюбці, ладні були говорити про це вранці, і вдень, і ввечері, і навіть уночі. О ні, вони не втомлювалися! Адже весь інший час вони або нудилися під столом у ресторані, або безцільно швендяли з такими ж Туфлями по вулицях міста. А, повернувшись додому, тільки те й робили, що говорили про себе:
— Ах. які ми гарні! Які ми чепурні! Які ми ніжні! Навіть хазяїн бере нас у руки дуже обережно. Видно, він нас любить більш за все на світі. Ще б пак! Адже це завдяки нам він так легко збігає по мармурових сходах. Без нас він не міг би так гарно танцювати на вечорах. Це ми робимо його таким — це ми, це все ми. Всі нами милуються!..
Але кімнатні Капці не слухали хвалькуватого базікання Туфель і тільки зрідка зітхали в своєму кутку. Вони були вже дуже старі.
А Черевики не пропускали жодного слова з того, що говорили Туфлі. Звісно, вони теж чимало могли б розповісти. Та це були Робочі Черевики, і вони були дуже скромні. День у день вони вірою і правдою служили своєму хазяїнові — вмілому будівельникові. В Черевиках він спокійно міг ходити під дощем, не боячись промочити ноги. їх нерівна підошва міцно чіплялася за камінь і дерево, коли хазяїн працював на високих стінах або риштуванні новобудов. Черевики зігрівали хазяїна в мороз, у хуртовину. А як ловко облягали вони ноги хазяїна! Тільки самі вони про це й не здогадувалися...
І ось що сталося одного разу. Хазяїн і ті, хто з ним працював, закінчили величезний будинок і перейшли на інший кінець міста. Вони будували нову фабрику, роботи тут не припинялися ні вдень, ні вночі.
Хазяїн працював у другій зміні. Та сьогодні...
— Кінчай, хлопці, нас чекають! — сказав чийсь веселий голос, і всі пішли з роботи раніше, ніж звичайно.
Черевики хотіли попрямувати до знайомої тролейбусної зупинки. Але хазяїн повернув зовсім в інший бік. І Черевики його послухали — адже вони не могли інакше.
Хазяїн ішов усе далі й далі. Вулиці тут були прямі, рівні. Під підошвами порипував свіжий сніжок.
І раптом Черевики опинилися серед знайомих місць. Так, вони багато разів бували тут! А ось і той величезний будинок, якого нещодавно споруджував їхній хазяїн. Та що це? Будинок не впізнати! Раніше сірий, він тепер сяє білизною, у величезних вікнах яскраве світло, лунає музика...
Черевики піднялися високими мармуровими сходами. Ступили на блискучий паркет, побачили в ньому своє відображення і здивувались. Вони й раніше бачили цей паркет. Але тоді він лежав окремими дощечками, був сірий і негарний.
Стіни високих кімнат прикрашували картини. А посеред величезного залу стояла ошатна, вся в різнобарвних вогнях та іграшках ялинка!
І тут Черевики зрозуміли, що вони — в Палаці! У Палаці, збудованому їхнім хазяїном.
Разом з іншими Черевиками вони пройшли через зал і піднялися на сцену. Вони дуже боялися, що хтось помітить цяточки вапна на їх шкірі, які не встиг відчистити хазяїн.
Але нікого в залі це не бентежило. Всі радісно говорили: «О, який гарний Палац!» — і плескали в долоні, дякуючи будівельникам.
Робочі Черевики почували себе трошки незручно серед такої краси і тихенько порипували...
А Туфлі цього вечора нетерпляче чекали повернення Робочих Черевиків.
— Що за часи настали, просто жах! — обурено сказали вони Черевикам, коли ті опинилися поряд. — Цілісінький вечір ми простояли біля дверей нового Палацу і все ж таки не потрапили до залу. Нам сказали, що ми з хазяїном недостойні веселитися там!
— А ми з моїм хазяїном були у Палаці, — скромно відповіли Черевики.
Туфлі не повірили:
— У Палаці? Ха-ха! Не смішіть! Ви, напевне, щось плутаєте!
Та Робочі Черевики вже не чули цього. Вони спали. Треба було добре відпочити. Адже попереду їх чекав новий трудовий день.