Українська Русский

Прянична хатинка

Давно колись у старій убогій хатині на узліссі жили брат і сестра, Жан і Марі. Батько їхній був дроворубом, і вони з ранку до ночі працювали, допомагаючи йому. Дуже часто вони поверталися з лісу такі втомлені, що не мали навіть сил повечеряти. Утім, нерідко вечері в них зовсім не було, і тоді вся сім’я лягала спати голодною.
 Єдиними ласощами дітей були ягоди. По неділях Жан і Марі брали кошички й вирушали по ягоди до лісу.
 Якось діти, збираючи гриби та ягоди, дуже захопились і не помітили, як настав вечір. Наче за одну мить, сонце зникло за темними хмарами, а гілля дерев зловісно зашуміло. Марі та Жан налякано озирнулися довкола. Ліс здавався їм зовсім незнайомим.
 – Мені страшно, – прошепотів Жан.
 – Мені теж, – відповіла Марі. – Схоже, ми заблукали.
 Величезні дерева були схожі на велетнів, а в хащі блимали вогники – чиїсь лихі, хижі очі.
 – Я боюсь, – повторив Жан.
 Зробилося зовсім темно. Марі обійняла брата, і, тремтячи від холоду, діти пригорнулись одне до одного. Десь ухкала сова, а здалеку долинало виття голодного вовка.
 Діти, прислухаючись до зловісних голосів, усю ніч так і не склепили повік. Нарешті блиснуло сонце, і поступово ліс перестав бути похмурим та страшним. Жан і Марі підвелися й пішли шукати дорогу додому.
 Вони йшли незнайомими місцями. Навколо росли величезні гриби та ягоди, набагато більші від тих, що вони зазвичай збирали. Усе було якимось незвичайним і дивним.
 Нарешті Жан і Марі вийшли на галявину, посеред якої стояла хатинка. Дах її був зроблений із шоколадних пряників, стіни – з рожевого марципана, а паркан – із великих мигдалевих горіхів. Навколо неї був сад, у якому росли різнокольорові цукерки, а на маленьких деревцях висіли родзинки. Жан не повірив своїм очам.
 – Прянична хатинка! – радісно вигукнув він.
 – Садочок із цукерок! – вигукнула й Марі.
 Голодні діти кинулися до чудесної хатинки. Жан одразу відламав від даху шматок пряника й узявся їсти. Марі стала ласувати то марципановими цеглинками, то мигдалем із паркану й родзинками з дерев.
 – Який смачний дах! – радів Жан.
 – Скуштуй шматочок паркану, Жане, – запропонувала йому Марі.
 Коли діти наїлися, їм захотілося пити. Посеред садочка бив водограй, у якому, переливаючись усіма кольорами, жебоніла вода. Жан відсьорбнув із водограю і здивовано вигукнув:
 – Та це ж лимонад!
 Діти в захваті пили лимонад, аж раптом із-за рогу хатинки з’явилася згорблена бабуся. У руці вона тримала палицю, а на носі в неї були дуже товсті окуляри.
 – Смачна хатинка, чи не так, діточки? – спитала вона.
 – Ми загубилися в лісі… ми так зголодніли… – промовила Марі.
 Але бабуся зовсім не розсердилась.
 – Не бійтеся, діти. Заходьте в дім, і отримаєте дещо смачніше.
 Однак щойно двері хатинки зачинилися за дітьми, бабуся з доброї та привітної перетворилася на лиху відьму.
 – От ви й піймалися! – прохрипіла вона, трясучи своєю палицею. – Хіба це гарно – їсти чужу хату? Ви мені заплатите за це!
 Діти затремтіли від страху і притислись одне до одного.
 – Ви все розкажете нашим батькам? – злякано спитала Марі.
 Відьма голосно розреготалася.
 – Ні, точно не це! Я дуже люблю дітей. Дуже!
 І не встигли діти оком змигнути, як відьма схопила Жана, штовхнула його в темну комірчину й замкнула за ним важкі дубові двері.
 – Марі! – кричав бідолашний хлопчик. – Мені страшно!
 – Сиди тихо! – прикрикнула відьма. – Ти їв мою хату, а тепер я з’їм тебе! Проте спершу трохи відгодую – ти надто худенький.
 Жан і Марі голосно заплакали. Зараз вони ладні були віддати всі пряники та марципани на світі за те, щоб знов опинитися в рідній убогій хатині. Але батьки були далеко, й ніхто не міг прийти до них на допомогу.
 Лиха відьма підійшла до комірчини.
 – Просунь-но палець у щілину! – наказала вона Жанові.
 Хлопчик слухняно просунув у щілину пальчик. Відьма помацала його й невдоволено сказала:
 – Самі кістки. Нічого, за тиждень ти в мене будеш товстеньким-товстеньким.
 І відьма почала відгодовувати Жана. Щодня вона готувала йому щось смачне, приносила купу марципанів, шоколаду, меду й родзинок, а ввечері наказувала просовувати в щілину пальчик і обмацувала його.
 – Мій золотий, – казала вона, – ти гладшаєш на очах!
 І справді, Жан швидко гладшав. Марі не знала, що робити, але одного разу придумала.
 – Жане, наступного разу покажи їй ось це, – сказала вона і просунула в комірчину тоненьку паличку.
 Увечері відьма, як звичайно, звеліла Жанові:
 – Покажи пальчик, мій солоденький.
 Жан просунув у щілину паличку, що дала йому сестра. Стара помацала її й відскочила як ушкварена:
 – Що таке? Знову самі кістки! Хіба я для того годую тебе, щоб ти був худий, наче тріска?!
 Наступного дня, коли Жан знову просунув у щілину паличку, відьма не на жарт розлютилася.
 – Не вірю! Не може бути, щоб ти був такий худий! Покажи-но ще раз палець.
 Жан знову просунув у щілину паличку, але стара раптом смикнула її з усієї сили. Паличка лишилась у неї в руці.
 – Це палиця?! – крикнула вона розлючено. – Ах ти, шахраю!
 Вона відчинила комірчину й витягла звідти переляканого Жана, що розтовстів і зробився як діжка.
 – Бачу, мій любий, – зловтішалася стара, – що з тебе вийде чудова печеня!
 Діти заціпеніли від жаху. А відьма затопила піч, посадовила Жана на велику дерев’яну лопату, на якій зазвичай кладуть у піч хліб, і спробувала запхнути у вогонь. Але хлопчик так погладшав, що не пролазив у пічку, хоч як відьма старалася.
 – Ану злазь! – наказала стара. – Лягай-но на лопату.
 – Та я не знаю, як лягти, – заскиглив Жан.
 – От дурень! – буркнула відьма. – Відійди! Я тобі покажу!
 І вона лягла на лопату. Марі тільки цього й треба було. У ту ж мить вона схопила лопату і запхала відьму просто в піч. Потім швидко зачинила залізні дверцята і, схопивши брата за руку, крикнула:
 – Тікаймо мерщій!
 Діти вибігли з пряничної хатинки й щодуху помчали геть від неї.
 Не розбираючи дороги, вони довго бігли лісом і сповільнили крок лише тоді, коли на небі з’явилися перші зірки.
 Раптом вони помітили вдалині слабкий мерехтливий вогник.
 – Марі, це наш дім! – радісно гукнув задиханий Жан.
 І справді, це був їхній старий, убогий, перекошений будиночок. На порозі стояли їхні мати й батько і з тривогою та надією вдивлялися в темряву.
 Як же вони зраділи, побачивши дітей, що бігли до них!
 А про лиху відьму, що жила в глухому лісі, ніхто більше ніколи не чув.


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

5 дитячих аудіокниг, які варто послухати в навушниках Audio-Technica
Як показує практика, читання не завжди миттєво стає улюбленим заняттям будь-якої дитини – досить часто цей процес асоціюється виключно з навчанням та школою, тому викликає втому та неприємні емоції. У той же час, допитливість та цікавість так і залишаються головними рисами характеру більшос...
День Ангела. Червневі імена
1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андр...