Про золотого коня

Як це скоїлося, Федір до пуття не пригадає. І чарки не пив, і до шинкарки не заїжджав, і кінь у нього — найвірніший товариш. Але трапилось...
Либонь, стомився козак після довгої степової дороги та й заснув у зимівнику. Тут і схопили його турки. Зв'язали мотузками із кінського волосся — певно, настала запорожцеві остання година.
Та турки так просто не хотіли з ним розлучатися. Вони готувалися напасти на козацький табір. От і тримали ще Федора живим, аби зняти з нього шкуру. Все хотіли вивідати, скільки січовиків та які в них укріплення. Козак мовчав. А коли допікали його прокляті яничари — ні, не страшними катуваннями, а похвальбою своєю і пихою,— він, жартуючи, відповідав:
— Свині коневі рилом до хвоста не дістати...
І скільки його не мучили, нічого не допомагало. 
Козаки. Легенда про козаків. Українські легенди
Побачили турки, що не боїться козак ні сили їхньої, ні мук страшних. І врадились тоді спробувати, чи не клюне він на золотий гачок.
Було туркам чим зачудувати козака. Повезли його до турецького паші на галеру. Загадково посміхнувся він запорожцеві. І показав йому коня...
Бачив Федір чудеса на віку — і в Києві побував, і у Львові, і під час походів у Крим і Туреччину всякого надивився, але такого не доводилося стрічати. Зняв паша накидку, і перед очима постав чудовий скакун. Як живий, хоч і зроблений він був із щирого золота. І  грива, і морда були такі виразні, що здавалось, ось-ось кінь заірже, рвонеться з цієї загородки, вилетить птахом на простір...
Так, Федір був вражений. На це, мабуть, і сподівався турецький паша. З вуст його лилась медова мова. Хай тільки запорожець трохи, зовсім трошки допоможе. Ні, не пістолем, не шаблею, а одним лише словом. Нехай тільки натякне, як минути козацькі застави. Турок шепотів козакові на вухо про нагороди султана, про золото, про вина й наложниць, що їх одержить козак, хай лишень зробить невеличку послугу.
Безмежна ласка султанова, відома його щедрість. Він уміє цінувати своїх слуг. Та це потім, а поки що ось який подарунок буде вручено козакові від щирого й войовничого паші.   І  в   руках   задзвеніла   збруя — вона  теж  сяяла золотим блиском. Цей блиск відбивався грайливими бісиками в хитрих очах турка.
Прийшов до тями Федір. Ні, це був не сон. Кінь наяву стояв перед ним. Сяйливий, могутній, чарівний.
І не хотілося Федорові помирати. Тепер треба неодмінно жити.
Нічого не сказав козак, стояв замислений. Майже непомітно майнула на вустах посмішка.
Знову відвели запорожця до ями. І скільки він не думав, придумати не міг нічого. жаль, що не характерник він, не може чуда сотворити — ворогів начисто згладити з землі, потопити їхні галери. Невже вивезуть звідси золотого коня? От чого жаль, так жаль. І де вони його розкопали? Може, ще стародавній цар якийсь зарив коня в кургані, а може, хто з князів київських привіз його в цей край з візантійських міст.
жаль такого жеребця ворогам віддавати. Знали б козаки, давно б відбили скарб. Але що може вдіяти зв'язаний, змучений бранець? Нічого...
Та ось десь удалині пролунало знайоме кінське іржання. А незабаром вірний товариш ледве чутно бив десь поруч копитом об землю. Ні, не скочити в сідло січовику. Не розвіватиметься пишна грива, не обігнати вітру. Сили покидають запорожця. Чи встигне сказати що коневі?
Тихо покликав Федір свого улюбленця, тихо прошепотів йому останні слова.
Ударив кінь копитами, мов грім на небі покотився.
Як вихор налетіли козаки, на капусту посікли яничар, забрали золотого коня. Але Федора вже не застали живим. І врадились поховати його, як богатиря. Насипали шапками йому високу могилу. Які великі муки прийняв і який подвиг учинив чоловік, такої й великої могили гідний він.
Та ще згадав хтось стародавній звичай — чи не поховати козака  удвох  з  конем,  його  нерозлучним  товаришем.
Вірно жили — разом і в останню путь хай ідуть. Але не згодились січовики. Ні, такий кінь нехай гуляє на волі. Мо-же, новий богатир на нього сяде. З Федором же поховаймо золотого коня. Так і вчинили.
Відтоді й розповідають старі люди, що десь у степу є могила, в якій козак похований із золотим конем. А де вона, ніхто достеменно не знає..
Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...