- Головна>
- Казки>
- Українські казки>
- Чарівні казки>
- Про вірного товариша
Про вірного товариша
Соколи знялися на крила й полетіли.
На їх місці сіли три орли й говорять межи собою:
— Красні й розумні молодята, що ночують тут. Годні би, може, обійти і міст, і золоту карету, та смерті не минуть. Бо старий цар, як будуть наближатися до головного міста, пошле синові в дарунок золоту шаблю на золотому поясі, а для невістки золотий пояс і золоті персні. Дуже дорогий подарунок, але зроблений так, що, як підпережуться, їх вибухом рознесе на порох. А хто нашу бесіду іншому передасть, той станеться цілий соляним стовпом.
— Я хоч і стану каменем, айбо розповім! — скрикнув товариш королевича, але орли його вже не чули, бо знялися й полетіли геть.
А як розвиднялося, всі троє поснідали, помічник впряг коні в колісницю, й рушили в путь.
Їдуть, їдуть... Бачать: ріка, а через неї — міст. Помічник спинив коней, відчинив дверці й каже:
— Виходьте!
— Що таке? — зачудувався царевич.— Ти ніби наказувати хочеш? — І засміявся.
— Виходьте з карети! — повторив помічник. Зганьбився царевич перед жінкою, але послухав вірного товариша.
— У нього така манія,— говорить,— коли прийде на нього, треба його слухати.
Пішки перейшли міст. А помічник оглянувся направо-на-ліво: броду нема. Побачив бідних людей і віддав їм коней в колісницею, а сам теж перейшов міст.
— Що ти наробив? — дивується царевич.—Як ти смієш роздавати моє майно іншим!
— Слухай мене — добре буде...— А далі товариш не сказав ні слова, пішов уперед.
Царевич з жінкою — за ним. Ідуть, ідуть... Нараз дивляться — назустріч їм цілий загін війська, а навпереді цареві посланці. Вклонилися царевичеві та його дружині й кажуть:
— Пресвітлий цар послав молодим золоту карету, аби не йшли пішки.
Зрадів царевич, бо усе ще думав, що батько сердиться на нього.
— Тепер уже вірую, що нянько відпустив мені вину. Із такою славою зустрів нас на кордоні! — й хоче сідати у золоту бричку.
Але товариш перегородив йому дорогу. В його руках сокира, — й не знати звідки роздобув її, — і почав рубати цареву карету. Молоді постовпіли. Думають: розум втратив. Але не кажуть нічого.
Як порубав усе на тріски, царевич проговорив:
— Досі я завжди тебе слухав, і добре було. А тепер сумніваюся у тобі. Ти все чиниш проти мене і проти волі мого няня. Й ганьбу мені робиш перед високими особами. Як так і далі буде, можемо розійтися. Нашій дружбі настане кінець!..
— Я тобі добра хочу,— каже вірний товариш.— Ти мене слухав і не шкодував. Дай слово, що ще одну пораду послухаєш.
— Ні! Як такі будуть поради, не можу тебе слухати...
І з тим рушили далі. Ідуть, ідуть... Дійшли до столиці, де жив царевичів старий. А перед містом і сам цар з великою процесією зустрічає сина та невістку. Почав їх обнімати, цілувати, а тоді на радощах передає молодим пакунок. А в пакункові шабля із золотим поясом — для сина — і золотий пояс з самоцвітами та дорогі персні — для його дружини.
Батьківські
поради