- Головна>
- Казки>
- Українські казки>
- Чарівні казки>
- Про вірного товариша
Про вірного товариша
— Почекай мало,— радить йому король.— Не таке вже оце пильне діло. Ще повеселися, а потім вас зберемо у далеку путь.
Так і вчинили. Молоді з півроку пожили в короля. Нудьга їла царевича, не давала спокою. Думав про домівку. Жінка бачила, як чоловік нудиться, і сама захотіла чимскоріше їхати. І старий король погодився відпустити їх.
Відклонилися від нянька і сіли усі троє в золоту колісницю: царевич, його дружина й вірний товариш. Проводжало їх аж ціле військо.
Їдуть, їдуть. Як були на кордоні, помічник говорить:
— Ніколи я тобі не хотів поганого. Тепер раджу: охорону поверни назад, навіть кучера.
— Слухав я тебе завжди і тепер послухаю, хоча не дуже маю дяку завертати військо,— відповів царевич і наказав, аби охоронці вернулися додому.
А помічник сів на місце кучера. Коли вже смеркало, доїхали до лісу. На узліссі — корчма.
— Далі не поїдемо. Тут переночуємо,— сказав помічник і загнав коні у двір.
Найняли кімнату. Хазяїн обслуговував їх добре, бо бачив, що приїхали якісь високі гості.
Коли настала ніч і молоді полягали спати, помічник узяв рушницю й став під дверима на сторожі. «Буду цілу ніч вартувати,— думає собі,— корчма край глухого лісу, може всяко статися».
Ходить довкола будинку. А ніч темна, хоч ріж її ножем.
Нараз коло півночі на стріху будинку сіли три ворони і почали межи собою говорити.
— Гарна пара молодих заночувала у цьому заїзді,— каже перший ворон.— Таких славних гостей ся корчма ще не приймала.
— Та що воно варт,— каже другий ворон.— І красні, і славні, а завтра погинуть, бо старий цар дізнався, що його син вертається, і наказав на річці міст підрізати. Як будуть проїздити, заломляться й затопляться.
— А хто се чув і скаже комусь іншому, той по коліна стане соляним,— проговорив третій.
З тим ворони знялися й полетіли.
А на те місце сіли три соколи й також розмовляють:
— Ой прекрасна пара! Хоч би й оминула біду на ріці, та смерті не мине. Бо старий цар хитрий. Як почує, що не затопилися, пошле синові золоту карету. А як хто в неї сяде, вона відразу загориться, і люди в ній погорять на порох. А хто се чує й скаже комусь іншому, той до попідплеч стане соляним каменем.
Батьківські
поради