Про скупого чоловіка

Знов приходить чоловік до попа, а його нема дома. А піп уже навчив жінку, що треба й казать.

— Це,— каже,— я до вас.— Та й став коло порога й очей не зведе.

— Та чого ж ви стали коло порога? Йдіть сюди,— каже його жінка.

Витягла з печі млинці, поставила на стіл горілку. Він такий радий. Поїв, попив, потім каже:

— Це я прийшов до вас, та боюсь, що ви й слухати мене не схочете.

— Та кажіть уже, може й послухаю.

— Чи не підете ви за мене заміж? В мене дітей багато, та ще й малі.

— Так що ж? Я дітей люблю.

Він такий радий, а вона ще більше. Повінчав їх батюшка. Як увійшла вона в хату, то старша дочка думає: «Як вона похожа на нашу матінку, та чи буде ж вона така добра, як мати?»

Чоловік каже:

— Ми ляжемо на піч, а діти нехай долі сплять.

А в неї аж серце болить, та вона йому нічого вже не каже. Він кличе старшу дочку:

— Нахились, нехай мати на твою спину стане, щоб на піч злізти.

Бідна дитина думає: «Як наступить мачуха на спину, то й кістки поламає».

А вона легесенько ступила — тільки що доторкнулась ногою.

Тоді діти лежать та нишком розмовляють:

— Мабуть, і мачуха така буде добра, як мати.

З того часу взяла та жінка все добро в свої руки. Діти вже не спали долі. Вона гарно одягнута. Що хоче, те й робить. Чоловік зовсім другий став. Вийдуть діти на вулицю, так інші кажуть:

— В нас мачуха лиха. А вони кажуть:

— А наша мачуха така добра, як рідна мати.

Так от який чоловік зробився, як удруге побрався з своєю жінкою.