Про мальву і півонію

Колись ці гарні квітки були дівчатами-сестрами. Вони лікували людей від хвороб серця. Але тільки тих, хто не коїв людям зла.
Одного разу серед ночі хтось постукав до них у двері.

-            Хто там?

-            Впустіть мене, бо загину!

-            А хто ж ти будеш?

-            Я - Зимовий вітер.

-            А чи не вдієш нам шкоди?

-            Ні!

Відчинили дівчата двері. Влетів до хати Вітер-вітрисько.

-            Що в тебе болить?

-            Втрачаю сили. Не можу з Морозом змагатися.

-            А чи добре серце маєш?

-А що таке серце?

Дівчата перезирнулися.

-            А чи зробив ти щось добре людям?

-            А що таке - робити добро? - здивувався Вітер.

-            Твою хворобу ми не можемо вилікувати, бо допомагаємо тільки добрим людям.

Тоді дмухнув Вітер на сестер, і стали вони замороженими квітами.­

Навесні добрі люди висадили їх у землю: мальву - до вікон ближче, півонію - у саду біля джерельця.­­

Так і ростуть сестри, милують красою людей. А ті назвали їх квітами віри, надії й кохання.