Помста лелек

З давніх-давен приваблює всіх дорослих, а особливо малих жителів села Новотроїцького зелений острів посеред солоного озера, яке люди прозвали Солоним лиманом. На острові багато дерев та кущів, а ще більше — очеретів. Озеро зовсім неглибоке — вода ледве сягає до коліна, а тому кожен бажаючий може дійти до острова через озеро. Проте місцеві жителі не квапляться туди потрапити, бо пам’ятають про долю дівчинки Галинки, яка назавжди зникла із села. А було це так.

На острові з давніх-давен в очереті гніздились лелеки. Теплої пори року все чути було їх то радісне, то журливе курликання. Вони танцювали свої шлюбні танці, а потім сідали на гнізда і висиджували потомство.

Жила тоді в селі непосидюча дівчинка Галинка, а з нею товаришував хлопчик Петрик. Завжди і повсюди були вони разом. Ось одного разу вирішили діти піти на острів і подивитись, що там роблять лелеки. Це було дуже цікаво, бо мати Петрика завжди наголошувала йому, що на острів ходити не можна, щоб не завдати шкоди птахам.

Діти швидко перейшли через озеро і опинилися в пташиному царстві. Частина лелек співала свої веселі пісні, ніби намагаючись розвеселити інших птахів — тих, що, завмерши, сиділи у гніздах. І так закортіло Галинці зазирнути під ту птаху, що в гнізді. Дівчинка зігнала палицею стривожену пташину і побачила в гнізді яйця.

Лелеки підняли ґвалт, почали бити крилами і тривожно курликати. Дівчинку це розлютило, і вона спересердя зігнала й інших птахів з їхніх гнізд і палицею побила пташині яйця. Петрик стояв збентежений, а Галинка із задоволенням промовила:

— Ось так їм, щоб не кричали на мене.

Діти пішли в село, а лелеки сумно поопускали голівки до землі і вже не співали веселих пісень. Вони стояли похмурі, навіть від їжі відмовлялися. А були й такі, що померли від великого горя.

Довго Петрик сумнівався, чи правильно вони вчинили з птахами, і зрештою вирішив усе розповісти матері, адже вона застерігала не ходити на острів. Маму розповідь Петрика засмутила. Вона сказала синові, що лелеки обов’язково покарають їх за такий ганебний вчинок, з часом на острові з’являться лелеки з коронами на голові і помстяться тим, хто їх скривдив.

— Нехай собі побалакає твоя мама! — зухвало кинула Галинка, коли Петрик їй розповів про мамине попередження.

А навесні, коли знову прилетіли лелеки, Галинка потягла Петрика з собою на острів. Вона з дому взяла велику палицю, щоб одразу ж накинутись на птахів. І ні на які вмовляння хлопчика не звертала уваги.

І тут діти побачили велике гніздо з яйцями, а біля нього стояло двоє птахів. На голівках у них були корони жовтого кольору.

— Подивись, Галинко, таки ж правду мама говорила !

— Та, пусте, Петрику, — промовила Галинка і замахнулась на гніздо.

І тут скоїлося страшне. Петрик побачив перед собою не свою десятирічну подругу, а стареньку-стареньку бабусю з перекошеним зморщеним обличчям і кістлявими руками. Хлопчик хотів щось сказати, та від страху чимдуж дременув додому.

Галинка нічого не зрозуміла і нахилилася знову до гнізда, аж раптом побачили свої страшні руки, потім глянула у воду і вздріла старече обличчя.

Додому Галинка більше ніколи не повернулась, і де вона поділась — ніхто не знає.

Петрик про цю пригоду всім розповів. З тих пір не хочуть жителі села ходити на острів, аби не зустріти там покарану дівчинку-бабусю. А лелеки перестали гніздитись на острові.