Павук і два господарі

Ось вам, дітки, казка про павука.
Лютував колись давно такий голод, що й не сказати. Ніде не можна було знайти ані крихти хліба, ані краплини води, ні на землі, ні у воді.
Павук та його павучата геть схудли від того голоду. От і пішов якось павук до слона та й каже:
—    Господарю, дай Боже тобі довгого життя! Послав мене до тебе гіпопотам, водяний цар. Він просить тебе позичити йому сто кошиків зерна. А натомість, коли прийде час збирати, врожай, пришле тобі великого коня. Але про це знатимуть лише наидостоиніші: ти, він та я. Я й однесу йому те зерно.
А слон йому на те:
—    Гаразд. Я не заперечую і нічого поганого в цьому не бачу.
Та й наказав сотні молодих слоненків віднести павукові сто кошиків із зерном.
Подякував їм павук та й послав назад, удавши, що йому треба переговорити з водяним царем.
Слоненки пішли собі геть, а павук з павучихою та павучатами позаносили кошики до хати.
Наступного дня павук пішов на берег річки і зайшов у воду. Йде він до царського палацу та й просить дозволу говорити. Йому дозволяють, і він починає:
—    Господарю, дай тобі Боже довго жити!
—    Здоров був, павуче! Чого тобі треба?
А павук:
—    Допоможи мені. Послав мене до тебе земляний цар — слон. У нього є зерно, з голоду він не помре, але йому нема чого покласти в юшку. От я й прийшов позичити в тебе сто кошиків риби. А натомість, коли прийде час урожай збирати, слон пришле тобі великого коня.
Зласкавився гіпопотам:
—    Гаразд. Мені не жаль.
А павук:
—    От і добре. Але про це знатимуть лише найдостойніші: ти, він та я. Я й однесу йому ту рибу.
І сто молодих гіпопотаменків виставили на берег сто кошиків з рибою.
Подякував їм павук та й послав назад, удавши, що зараз мають прийти сюди слони.
Гіпопотаменки пішли собі геть, а павук з павучихою та павучатами позаносили кошики до хати.
От і голоду кінець. І врожай час збирати. Посилає слон по павука. Павука знаходять, приводять та й питають:
—    А що, павуче, чи збирається гіпопотам, водяний цар, виконувати свою обіцянку?
А павук відповідає:
—    Ось я зараз піду до нього та й спитаю, а через день повернусь.
Відпустили павука. Ходив він десь три дні та й повернувся.
Вам, мабуть, цікаво, що ж він робив оці три дні? А ось що!
Пішов він на берег річки, знайшов велике дерево і прив'язав до нього довгий міцний мотузок, з тих, що коней в'яжуть. А кінець мотузка відніс до слона та й каже:
—    До цього мотузка прив'язаний кінь, якого тобі передає гіпопотам. Завтра гіпопотами почнуть витягати його з води. Вони просять, щоб ти допоміг їм. Прив'яжи-но цього мотузка до великого дерева, а вранці, як побачиш, що воно хилиться, міцніше тримай мотузок, бо то кінь виривається.
—    А чи правду ти кажеш, павуче? — питається слон.
—    А то як же, чистісіньку правду! — відповідає павук.
І слон починає скликати усіх слоненків.
А що ж робить у цей час павук?
А павук простує до гіпопотама й каже:
—    Слон доручив мені привести тобі коня, але він завеликий для мене.
Я прив'язав його до Церева. Вранці підіть і потягніть з# мотузок. Ото й буде
вам кінь.
Наступного ранку гіпопотамові помічники вилізли з води і знайшли дерево, до якого був прив'язаний мотузок. Той мотузок був натягнутий, мов струна, і видно було, що хтось десь далеко смикає за нього. Схопилися і вони З* мотузок.
Смикали так слони й гіпопотами за мотузок, шукали помічників, а тоді знову смикали.
От і каже гіпопотам:
—    Нехай хтось піде до слона та спитає, що ж то за кінь такий великий.
А слон каже до своїх помічників:
—    Нехай хтось піде до водяно}© царя та подивиться на того коня, що його ніхто з води витягти не може.
Пішли слонові та гіпопотамові гінці і зустрілись на півдорозі і питаються одні в одних про обіцяного коня. Нарешті збагнули, що павук їх обдурив. А слон із гіпопотамом не можуть зрозуміти, в чому справа. Що ж це виходить? Вони обидва винні один одному коня?
Але ось уже всі бачать: найхитрішим йікявився павук — видурив у них їжу.
А де ж павук?
А його й слід загубився! Зник у джунглях разом із павучихою та павучатами.
От і вірте після цього павукам!