- Головна>
- Казки>
- Літературна казка>
- Письменна Лариса>
- Павлик-равлик
Павлик-равлик
* * *
В дитячий садок прийшла нова дівчинка. Рум'яна з морозу, з краплинами розталих сніжинок на пухнастих віях, вона жваво вкотилася до групової кімнати.
— Тут мені подобається,—оглядаючись довкола, сказала вона.—Я у вас залишуся.
Дівчинка підбігла до акваріума з золотими рибками, трошки постояла, сполохала руду білку в клітці і покрутила їй колесо. Далі стала роздивлятись іграшки. її зацікавила велика коробка з дерев'яною мозаїкою, що стояла на столі в куточку. Вона потягнула коробку до себе. Коробка розкрилась, і різноколірні мозаїчні фігурки посипались на підлогу.
— Я зараз усе позбираю!—Дівчинка кинулася збирати мозаїку і з розгону стукнулась лобом з Павликом, який сидів під столом.
— Ти хто?—здивувалася дівчинка.
Павлик мовчки скоса поглядав на неї і тер рукою набитого лоба.
— Хто ж ти?
Павлик мовчав.
— От я— Райка. У нас в квартирі є ще й Раєчка, а я Райка. Є ще в нас Толя і Вася. А ти хто?
— Він Равлик,—сказав Валерик.—Я його за піаніно знайшов.
Це Райку вразило. То не білочка, чи там — золоті рибки в акваріумі, а Равлик, знайдений за піаніно! Великими синіми очима вона захоплено подивилася на чудного хлопчика.
— Равлик!..
І потягла Павлика за руку з-під стола.
— Ми будемо з ним дружити. У мене ще ніколи не було товариша Равлика.
— Н-і,—помотав головою Ва-лерик.—Він не вилізе. Він завжди тут сидить.
— Він тут живе? Це твоя хатка, так, Равлику?
Павлик мовчав.
Райка на хвилину задумалась, а потім рішуче полізла і собі під стіл.
— Тепер ми тут житимемо разом.
Вона хазяйновито назносила під стіл іграшок і навіть ухитрилася притягти з кухні кусень солодкої моркви. Коли Надія Іванівна зазирнула до них, то побачила, що Павлик, завалений до пояса іграшками, держить на руках довгоносого Петрушку і усміхається.
— Спочатку нагодуємо його, а потім будемо їсти самі, правда ж, Равлику? — щебетала Райка, угощаючи Петрушку морквою.
Після відпочинку діти гралися в кози-дерези. Посеред кімнати була її хатка.
Надія Іванівна допомогла присунути великого фікуса. Вийшов чудовий ліс.
— Козою-дерезою буду я! — закричала Райка. — Я козою, а Равлик козеням.
— У кози-дерези не було козеняти,—заперечує Оксанка.— Правда ж не було, Надіє Іванівно?
— То раніше не було, а тепер нехай буде!
— Що ж, так навіть цікавіше—коза-дереза з козеням,— погоджується вихователька.
— З козеням-дерезеням! — Райка задоволено одягає на себе й Павлика шапочки з ріжками.
— Тоді я буду лисичкою-сестричкою. А оце—моя хатка! — І лисичка-Оксанка залазить у хатку, збудовану з великих кубиків. Хатка розсипається. Побачивши таке горе, будівники—Юрко з Васильком—дружно голосять:
— Розвали-и-ила...
— Ну нічого, зараз ми збудуємо нову, ще кращу хатку,— потішає їх Надія Іванівна.
— Ра-а-йко, віддай хвоста! Надіє Іванівно, Райка мого хвоста собі причепила,—скаржиться Оксанка.
— Що ви, дівчатка, ніяк не помиритесь? Рая, віддай—це ж лисиччин хвіст.
— Еге, у всіх є хвости, а в нас із Равликом самі роги,—ображається Райка.
— А де моя друга клешня?— хвилюється рак-неборак.—Де моя клешня?
Сідайте, сідайте всі на стільчики! Зараз ви побачите казку про козу-дерезу!
Захоплені вигуки, сміх, оплески весело лунають по дитячому садку. Антоніна Дмитрівна заходить до залу.
Лисичка-сестричка, зайчик, вовчик та ведмедик уже сидять рядком під великим дубом-фікусом і гірко-прегірко ,,плачуть". А в лисиччиній хатці переможно витанцьовує зухвала коза-дереза. Поруч з нею радісно трусить ріжками маленьке козеня.
— Я коза-дереза,
Півбока луплена,
За три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
Сколю тебе рогами...—
дзвінко вистукує черевичками коза-Райка.—Тупу-тупу-тупу...— тупцює і собі козеня і заливчасто регоче.
— А я рак-неборак, — погрозливо відповідає рак-Валерик і, постукуючи картонними клешнями, підповзає до Райки.—Як ущипну—буде знак.
Козі-дерезі вже пора злякатися і втекти з лисиччиної хатки, але ж Райці так кортить хоч злегка буцнути рака. І коза-дереза починає наскакувати на нього.
Тоді лисичка і вся її компанія перестають ,,плакати" і обурено зриваються з місця. Коза-дереза, буцнувши все-таки мимохідь рака, втікає геть. Слідком за нею вибрикує козеня.
— Постривайте,—вражено говорить Антоніна Дмитрівна,—та невже ж це наш Павлик?
— Павлик, Павлик! — говорить Надія Іванівна.—Це наш Павлик-Равлик виліз, нарешті, з своєї шкаралупки. Почувши таке, цокотуха Оксанка підстрибнула і мерщій побігла всім розповідати про те, що Павлик-Равлик виліз із шкаралупки.
Батьківські
поради