Пан Баланецький

Був колись у Романівцях пан Баланецький. Він обгороджував муром все своє хазяйство. Зібрав людей і почав мурувати. Що за день зроблять, то за ніч розвалиться. Пан узяв два цигани-музиканти і сказав замурувати їх живими в мур. Зробили так, і мур не розвалювався. Змурували мур і зробили залізну браму.

Той пан був такий, що нікого не слухав і нікого не боявся. Прийшло до него пісьмо, щоб він їхав до царя. А він не їде і габар не має. Через три тижні приїхали від царя посильні і кажуть:

— Збирайтеся, пане, поїдем до царя.

Пан їх нагодував, тих посильних, та й каже:

— Ви, хлопці, відпочивайте, їжте, пийте, а я трохи попораюся по хазяйстві.

Об’їхав конем усе своє хазяйство та й приїжджає до хати. А там був дід, його слуга. Пан набрав попелу і посипав у хаті, там, де був дід:

— Щоб ви не виходили, бо як захочете вийти без мого дозволу, то я буду знати — на попелі буде слід.

Пан не хотів, щоб дід бачив, що пан робить. А пан узяв два відра з золотом, пішов до себе в парк, там десь закопав то золото. Приходить до хати.

— Гай, дідику, позамітайте цей попіл та й будьте здорові, бо мене беруть до царя. Дивіться тут за хазяйством.

Пішов до тих посильних і каже:

— Хлопці, я вже готовий з вами йти. Повставали ті хлопці, повмивалися та й питають:

— Де ваша бричка?

Пішли до брички і позбивали з коліс ободи. Хотіли його везти на їдних спицях, щоб люди бачили, як його везуть. Та й повезли його до станції.

Як побачив пан, що його так везуть, випив пілюлю і так на возі й сконав.