Українська Русский

Паличка-рятівниця

Жив собі на світі ледар. Звичайнісінький ледар. Мабуть, і тобі траплялося бачити схожого на нього. І якщо такий учиться в твоєму класі, неодмінно дай йому прочитати цю казочку.
Так ось. Ледаря звали Миколою.
А сталося це тоді, коли на деревах та кущах із малесеньких буро-жовтих бруньок  визирнули зелені язички   першого листя. Хлопці ганяли надворі м'яча. А Микола нудьгував: мати замкнула його в квартирі, щоб він як слід вивчив уроки.
«Ото б добре було, — мріяв Микола, — знайти Чарівну Паличку-рятівницю. Щоб замість мене домашні завдання робила й усе інше. За такою паличкою і на край світу піти не страшно!»
І нараз сталося чудо...
— Навіщо ж на край світу? — почув Микола за своєю спиною чийсь добрий тихий голос. Хлопчик озирнувся. Посеред кімнати стояв зовсім малюсінький дідусь — удвічі нижчий за Миколу. На ньому були червоні шаровари з білими цятками й білий ковпак з червоними зірочками. Довга сива борода дідуся зникала десь аж за його спиною. — Навіщо на край світу йти? — повторив дідусь. — Можна здобути те, що ти бажаєш, і тут.
— Пробачте, — пробурмотів Микола розгублено, — хто ви такий?
Дідусь відповів поважно, з гідністю:
— Я — Головний Охоронець Чарівної Палички-рятівниці!
Микола мовчав, зачарований. Виходить, що в казках усе правда, й чарівники є?
— Ви справді дасте мені Чарівну Паличку? — спитав він недовірливо.
Дідусь відповів цілком серйозно:
— Якщо ти заслужиш її, звичайно! Але ти повинен виконати три мої завдання. Згода?
Микола про всяк випадок кивнув. Може, завдання неважкі?..
— Слухай перше завдання! — голос у дідуся став урочистим. — Увесь тиждень ти, Миколо, повинен сам прибирати свою постіль і допомагати матері!
«У-у, — хотів було поскиглити Микола, — не хочу!»
Але якийсь голос прошепотів йому: «Не спіши пхикати, адже в нагороду ти одержиш Чарівну Паличку-рятівницю!»
— Я згоден, — ледь чутно сказав Микола.
— От і добре, — бадьоро кивнув дідусь, поправив на голові ковпак і... розтанув у повітрі, наче його й не було.
Микола ущипнув себе за руку, — може, наснилося? Ні, боляче. Виходить, треба за діло братися. Ох, як не хочеться!
Але все ж цілий тиждень Микола прибирав у кімнатах, допомагав матері мити посуд і навіть до крамниці двічі бігав.
Мати мовчки раділа за сина і дивувалася — з чого б то все?
Ох, якби знала мати, — можливо не було б у неї такого доброго настрою. Адже син старався тільки тому, щоб потім взагалі нічого не робити, а все наказувати чудесній Паличці.    
Рівно через тиждень Головний Охоронець Чарівної Палички-рятівниці з'явився перед Миколою.
— Як твої справи, чи виконав моє завдання?
Микола розповів про все.
— Початок непоганий, — погладив свою пишну бороду старий. — Перший крок до Чарівної Палички ти зробив. Слухай тепер друге завдання: цілих десять днів підряд ти не повинен кривдити малят — я знаю, з тобою таке трапляється. Ти не тільки не чіпатимеш їх, але й боронитимеш, якщо їм будуть завдавати прикростей хлопчики дужчі й старші за тебе!
Дідусь поправив свій ковпак і зник...
— Ото вскочив у халепу! — свиснув Микола. — Вітька Дубина напевно роз'юшить мені носа!
Але іншого способу роздобути паличку не було. Треба було ставати хоробрим і справедливим.
І коли на великій перерві Вітька Дубина без усякої причини штовхнув одного малюка і той впав, боляче забившись, Микола сміливо підійшов до бешкетника й сказав:
— Якщо ти зараз же не піднімеш хлопчика і не попросиш у нього пробачення — пощади не чекай. Зрозумів?
Вітька від несподіванки сторопів і пробурмотів розгублено:
— Почекай, зараз!..
Усі десять днів Микола був у школі найхоробрішим і найсправедливішим. Хлопці навіть написали про нього в класну газету велику замітку.
— Ти на добрій дорозі, — сказав Головний Охоронець Чарівної Палички-рятівниці, коли минув і другий строк. — Але це ще не все. Останнє завдання — найважливіше!
Микола, затамувавши дух, слухав.
— Я знаю, — твердо мовив дідусь, — що ти погано вчишся. У щоденнику в тебе трапляються двійки, а в табелі трійки. Тепер весна. Незабаром кінець останньої чверті. Коли закінчиться навчальний рік, покажеш мені табель. Ти зрозумів мене?
У Миколи навіть серце тьохнуло.
— Зрозумів. Треба, щоб у табелі були хороші оцінки...
Ось у яку біду вскочив Микола. Але відступати було вже нікуди. Миколина мати дивувалася:
— Синку, чого це ти все над уроками сидиш? Іди хоч трохи в футбола пограй.
— Не можу, — відповідав Микола, хоч йому й дуже кортіло кинути книжки й вискочити на вулицю до приятелів, — закінчується навчальний рік. Багато повторювати треба!
Але хлопчик став помічати, що йому хочеться працювати не тільки з-за чудесної Палички...
І ось пролунав останній дзвінок. Микола одержав табель і побіг швиденько додому показати його батькам, та з ще більшою нетерплячкою Головному Охоронцеві.
Дідусь у червонозоряному ковпаку був, як завжди, точний. Тільки-но батьки хлопчика пішли з дому, він зараз же з'явився. Задоволено прочитав увесь табель і сказав урочисто:
— Молодець, Миколо! Передаю тобі свій скарб!
І Головний Охоронець простягнув Миколі Чарівну Паличку-рятівницю.
То ось яка вона! Глянеш і не подумаєш, що чарівна. Просто собі жовтенька паличка, трохи більша від учнівської ручки, й тільки. її зручно тримати в портфелі. Ніхто й не здогадається, що це справжній казковий скарб.
— Щоб паличка виконала твої бажання, — вів далі Головний Охоронець, — треба наказати їй:ґ

Паличко-рятівнице,
Паличко-чарівнице!
Зроби те неодмінно,
До чого в думках лину!


— І додати, чого саме бажаєш. Чого б ти хотів?
— Ну... морозива!
— Хай-но з'явиться ваза з морозивом!
І перед  Миколою   відразу ж виникла, як у казці,  гарна кришталева ваза, а в ній — полуничне морозиво. Микола, збуджений, спитав:
— А що можна наказувати паличці?
— Все. Окрім того, що проти совісті.
— А звідки береться те, що бажаєш, — з нічого?
Очі в дідуся стали ласкаві, добрі.
— Звісно, ні, Миколо. З нічого навіть у казці ніщо не з'являється. Просто тобі даром буде діставатись усе, що зробили інші люди.
Микола задумливо крутив паличку. Ось яка ти — рятівнице... У одних відбираєш, а іншим даєш. Але я все ж таки зроблю, як совість велить!
І Микола дзвінко наказав:

Паличко-рятівнице,
Паличко-чарівнице!
 Зроби те неодмінно,
До чого в думках лину!


— Хай усім ледарям несолодко стане, щоб такими не були!
Потім Микола простягнув паличку Головному Охоронцеві ї сказав твердо:
— Самому цікавіше все робити. Візьміть паличку!
— Здоров будь, Миколо! — весело сказав дідусь. — Ти правильно вирішив!
Він торкнувся свого червонозоряного ковпака й зник, наче ніколи і не з'являвся отут у кімнаті.
Ніколи?! Перед Миколою на столі лежав табель з добрими оцінками. І мати більше не сердилася. Ніхто не називав Миколу образливо — ледар. А надворі було літо; хлопці кричали, хвилюючись, ганяли м'яча.
І Микола вистрибом побіг до них.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...