Українська Русский

Паличка-рятівниця

Жив собі на світі ледар. Звичайнісінький ледар. Мабуть, і тобі траплялося бачити схожого на нього. І якщо такий учиться в твоєму класі, неодмінно дай йому прочитати цю казочку.
Так ось. Ледаря звали Миколою.
А сталося це тоді, коли на деревах та кущах із малесеньких буро-жовтих бруньок  визирнули зелені язички   першого листя. Хлопці ганяли надворі м'яча. А Микола нудьгував: мати замкнула його в квартирі, щоб він як слід вивчив уроки.
«Ото б добре було, — мріяв Микола, — знайти Чарівну Паличку-рятівницю. Щоб замість мене домашні завдання робила й усе інше. За такою паличкою і на край світу піти не страшно!»
І нараз сталося чудо...
— Навіщо ж на край світу? — почув Микола за своєю спиною чийсь добрий тихий голос. Хлопчик озирнувся. Посеред кімнати стояв зовсім малюсінький дідусь — удвічі нижчий за Миколу. На ньому були червоні шаровари з білими цятками й білий ковпак з червоними зірочками. Довга сива борода дідуся зникала десь аж за його спиною. — Навіщо на край світу йти? — повторив дідусь. — Можна здобути те, що ти бажаєш, і тут.
— Пробачте, — пробурмотів Микола розгублено, — хто ви такий?
Дідусь відповів поважно, з гідністю:
— Я — Головний Охоронець Чарівної Палички-рятівниці!
Микола мовчав, зачарований. Виходить, що в казках усе правда, й чарівники є?
— Ви справді дасте мені Чарівну Паличку? — спитав він недовірливо.
Дідусь відповів цілком серйозно:
— Якщо ти заслужиш її, звичайно! Але ти повинен виконати три мої завдання. Згода?
Микола про всяк випадок кивнув. Може, завдання неважкі?..
— Слухай перше завдання! — голос у дідуся став урочистим. — Увесь тиждень ти, Миколо, повинен сам прибирати свою постіль і допомагати матері!
«У-у, — хотів було поскиглити Микола, — не хочу!»
Але якийсь голос прошепотів йому: «Не спіши пхикати, адже в нагороду ти одержиш Чарівну Паличку-рятівницю!»
— Я згоден, — ледь чутно сказав Микола.
— От і добре, — бадьоро кивнув дідусь, поправив на голові ковпак і... розтанув у повітрі, наче його й не було.
Микола ущипнув себе за руку, — може, наснилося? Ні, боляче. Виходить, треба за діло братися. Ох, як не хочеться!
Але все ж цілий тиждень Микола прибирав у кімнатах, допомагав матері мити посуд і навіть до крамниці двічі бігав.
Мати мовчки раділа за сина і дивувалася — з чого б то все?
Ох, якби знала мати, — можливо не було б у неї такого доброго настрою. Адже син старався тільки тому, щоб потім взагалі нічого не робити, а все наказувати чудесній Паличці.    
Рівно через тиждень Головний Охоронець Чарівної Палички-рятівниці з'явився перед Миколою.
— Як твої справи, чи виконав моє завдання?
Микола розповів про все.
— Початок непоганий, — погладив свою пишну бороду старий. — Перший крок до Чарівної Палички ти зробив. Слухай тепер друге завдання: цілих десять днів підряд ти не повинен кривдити малят — я знаю, з тобою таке трапляється. Ти не тільки не чіпатимеш їх, але й боронитимеш, якщо їм будуть завдавати прикростей хлопчики дужчі й старші за тебе!
Дідусь поправив свій ковпак і зник...
— Ото вскочив у халепу! — свиснув Микола. — Вітька Дубина напевно роз'юшить мені носа!
Але іншого способу роздобути паличку не було. Треба було ставати хоробрим і справедливим.
І коли на великій перерві Вітька Дубина без усякої причини штовхнув одного малюка і той впав, боляче забившись, Микола сміливо підійшов до бешкетника й сказав:
— Якщо ти зараз же не піднімеш хлопчика і не попросиш у нього пробачення — пощади не чекай. Зрозумів?
Вітька від несподіванки сторопів і пробурмотів розгублено:
— Почекай, зараз!..
Усі десять днів Микола був у школі найхоробрішим і найсправедливішим. Хлопці навіть написали про нього в класну газету велику замітку.
— Ти на добрій дорозі, — сказав Головний Охоронець Чарівної Палички-рятівниці, коли минув і другий строк. — Але це ще не все. Останнє завдання — найважливіше!
Микола, затамувавши дух, слухав.
— Я знаю, — твердо мовив дідусь, — що ти погано вчишся. У щоденнику в тебе трапляються двійки, а в табелі трійки. Тепер весна. Незабаром кінець останньої чверті. Коли закінчиться навчальний рік, покажеш мені табель. Ти зрозумів мене?
У Миколи навіть серце тьохнуло.
— Зрозумів. Треба, щоб у табелі були хороші оцінки...
Ось у яку біду вскочив Микола. Але відступати було вже нікуди. Миколина мати дивувалася:
— Синку, чого це ти все над уроками сидиш? Іди хоч трохи в футбола пограй.
— Не можу, — відповідав Микола, хоч йому й дуже кортіло кинути книжки й вискочити на вулицю до приятелів, — закінчується навчальний рік. Багато повторювати треба!
Але хлопчик став помічати, що йому хочеться працювати не тільки з-за чудесної Палички...
І ось пролунав останній дзвінок. Микола одержав табель і побіг швиденько додому показати його батькам, та з ще більшою нетерплячкою Головному Охоронцеві.
Дідусь у червонозоряному ковпаку був, як завжди, точний. Тільки-но батьки хлопчика пішли з дому, він зараз же з'явився. Задоволено прочитав увесь табель і сказав урочисто:
— Молодець, Миколо! Передаю тобі свій скарб!
І Головний Охоронець простягнув Миколі Чарівну Паличку-рятівницю.
То ось яка вона! Глянеш і не подумаєш, що чарівна. Просто собі жовтенька паличка, трохи більша від учнівської ручки, й тільки. її зручно тримати в портфелі. Ніхто й не здогадається, що це справжній казковий скарб.
— Щоб паличка виконала твої бажання, — вів далі Головний Охоронець, — треба наказати їй:ґ

Паличко-рятівнице,
Паличко-чарівнице!
Зроби те неодмінно,
До чого в думках лину!


— І додати, чого саме бажаєш. Чого б ти хотів?
— Ну... морозива!
— Хай-но з'явиться ваза з морозивом!
І перед  Миколою   відразу ж виникла, як у казці,  гарна кришталева ваза, а в ній — полуничне морозиво. Микола, збуджений, спитав:
— А що можна наказувати паличці?
— Все. Окрім того, що проти совісті.
— А звідки береться те, що бажаєш, — з нічого?
Очі в дідуся стали ласкаві, добрі.
— Звісно, ні, Миколо. З нічого навіть у казці ніщо не з'являється. Просто тобі даром буде діставатись усе, що зробили інші люди.
Микола задумливо крутив паличку. Ось яка ти — рятівнице... У одних відбираєш, а іншим даєш. Але я все ж таки зроблю, як совість велить!
І Микола дзвінко наказав:

Паличко-рятівнице,
Паличко-чарівнице!
 Зроби те неодмінно,
До чого в думках лину!


— Хай усім ледарям несолодко стане, щоб такими не були!
Потім Микола простягнув паличку Головному Охоронцеві ї сказав твердо:
— Самому цікавіше все робити. Візьміть паличку!
— Здоров будь, Миколо! — весело сказав дідусь. — Ти правильно вирішив!
Він торкнувся свого червонозоряного ковпака й зник, наче ніколи і не з'являвся отут у кімнаті.
Ніколи?! Перед Миколою на столі лежав табель з добрими оцінками. І мати більше не сердилася. Ніхто не називав Миколу образливо — ледар. А надворі було літо; хлопці кричали, хвилюючись, ганяли м'яча.
І Микола вистрибом побіг до них.

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

«Мандруємо Україною» всією родиною
Кожен регіон, кожне містечко чи селище мають свою історію, свої знаменні події. Про деякі з них вам зможуть розказати тільки старожили, але багато про що можна й прочитати. Чудовою подією минулого 2016 року став вихід першого та поки що єдиного в Україні путівника для дітей «Мандруємо У...
Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...