Українська Русский

Ой, дуби, дуби

Тоді, коли погоду віщували тільки старі дідові кості, козаки мазали чоботи дьогтем, а дівчата вплітали в коси вогненний мак. У час, коли по Україні розплодилося панів, панків, підпанків, панночок та паненят більше, ніж свиней на Сорочинському ярмарку. Отож саме тоді йшов через наші краї отаман з гучним іменем Скрутипанушию разом з найкращими десятьма своїми супрягами-козаками на гнідих конях. Прямували вони до Дніпра, бо якраз напередодні відбили на прикордонні напад татарської орди зажерливого хана Рубая, та притомились трохи, а тут ще й спрага дістала.

І вирішили вони піти і перепливти кілька разів Дніпро, остудитись, відпочити у лагідних обіймах хвиль, води Дніпрової скуштувати і коней своїх нею напоїти. їхати було легко, бо зброю не брали, мовляв, скільки того шляху — туди й назад.

Сонце щедро дарувало промінці всяк сущому на землі: деревцю, стеблині, співучій пташці, але зовсім не палило. Хмар не було, і глибоке небо дивилося згори своїм блакитним оком.

Позаду всіх плентався на своєму коні Нечупарі колишній слуга хана Обдирайла, а тепер, за його словами, справжній козак та вірний товариш Скрутипанушию Зажмугроші. Він постійно озирався, уважно придивляючись до придорожніх чагарів, наче чогось чекав. Але нікому не було діла до свого побратима, що задкував у валці стомлених після бою козаків.

Раптом почувся гул кінських копит. Вершників було не менше сотні. Скрутипанушию нахмурився, але з дороги не звернув. Зажмугроші притримав коня і перегодя спинився. Козаки трохи розгубилися: треба ж було так необачно полишити зброю! Проте жоден не кинувся тікати, бо то ж ганьба для козаків — ворогові спину підставляти. Усі чекали, що накаже отаман. Він гукнув:

— Вперед!

І де тільки сили беруться в молодому тілі! Бачить Скрутипанушию, що попереду скаче загін з ханом Обдирайлом на чолі. Зрозумів отаман, чого в дорозі відставав Зажмугроші, здогадався про його зраду. Розлютився Скрутипанушию, та як схопить граба за маківку, як смиконе! Так і вирвав геть з корінням. Махнув грабом і не стало хана Обдирайла, махнув другий раз — перші десять ханських посіпак попадали з коней. А козаки отаманові, вірні його побратими, теж вже кидають поганців на всі боки. А ті лізуть та й лізуть, мов мурахи на мурашник. Бачить Скрутипанушию, що не вийти живцем з цієї веремії, і щоб підтримати своїх побратимів, згріб двох найближчих нападників, скрутив так, що вони й не писнуть, та як крикне:

— Тримаймось!

Та нараз відчув славний отаман пекучий біль у спині. Озирнувся, а на нього дивиться блідий із хижою усмішкою в очах Зажмугроші. Довгий ніж був у нього в руках, і густа отаманова кров крапала з його леза на землю. Зібрав Скрутипанушию залишки козацької сили і голіруч посунув на зрадника.

Загинули тоді дев’ять побратимів-козаків зі своїм отаманом, але багато погані знищили навколо себе.

Кажуть, лив після того бою дощ три дні й три ночі, ніби плакала околиця над загиблими козаками-сміливцями. І виросли при тому шляхові молоді дуби, багато дубів, цілий гай, як пам’ять усім козакам. Та вирізняється серед цих могутніх дерев один-однісінький. Не зростом, не товщиною, не могутнім гіллям, а тим, що має тріснутий посередині стовбур і тече з тієї розщілини ось уже кілька віків живий сік. Розповідають, що то кров сочиться із серця славного отамана Скрутипанушию, яке проколов йому підступний зрадник Зажмугроші.

А хто не вірить у цю легенду, хай сам погляне у лісі біля хутора Петрівського на дубовий гай. І на того дуба, що скраю, біля дороги...

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Грайся, навчайся та вчися дружити!
Унікальний продукт на українському ринку парні актівіті «Я+Ти». Що це таке? Це два блокноти створені спеціально для дитини та її друга. Усередині на дітей чекатимуть цікаві та незвичайні завдання на логіку, лічбу, читання, нестандартне мислення. Чому незвичайні? Бо не всі малюк зм...
Книжкові скарби
Для чого потрібні скарбнички? Правильно, щоб зберігати найцінніше. А для турботливих батьків немає нічого ціннішого, аніж посмішка їхніх дітей. Ховати посмішки до скарбничок – задум, прямо скажемо, не дуже, інша справа – ховати те, що ці посмішки викликає! «Скарбничка віршів&r...