Осел бідняка

За височезною горою, що впирається в небо, по цей бік дзюркотливої річечки, близенько від села Ніколишнього жив собі бідняк. Не було в нього ніякого майна, тільки один-однісінький осел.
 Щодня рано-вранці запрягав бідняк осла у візок, і вони чимчикували до міста. Возили воду і все, що трапиться.
 Бідняк весь час весело посвистував, а осел помахував великими вухами. Обидва вони – осел та бідняк – були добрими друзями.
 Осел не знав, що таке батіг, бо зроду-віку його не бачив. Досить було господареві сказати: «Рушаймо, сірий!» – і осел зразу ж рушав. Він знав свої обов’язки і без батога.
 Пішла слава по селу про осла, про його працьовитість, слухняність, про те, що він хоч і осел але ніколи не пручається.
 Жив у сусідньому селі багатій, і так йому захотілося того осла придбати! Вирішив багатій купити його, хоч би скільки це коштувало.
 Одного разу прийшов він до бідняка й каже:
  – Слухай-но, чоловіче, віддай мені твого осла! Я дам за нього доброго коня. Він більше вартий, аніж цей ослик. 
  – Не віддам я свого осла навіть за шестеро коней,– відповів бідняк.
 І вдруге прийшов багатій до бідняка, обіцяв йому гаман золота, але
 бідняк не віддав осла.
 Якось навесні занедужав у бідняка синочок-одинак. Дуже потрібні були гроші на ліки, але в хаті, крім трьох копійок з діркою, нічого не було.
 Бідняк цілу ніч не спав. Сидів біля синочка і все думав, де б його добути грошей. Згадав про осла. Якщо продати осла багатієві, той дасть повнісінький гаман золота, і тоді буде за що купити ліки.
 Та як подумав бідняк, що доведеться попрощатися з ослом, серце його мало не розірвалося від жалю. Але нічого не вдієш, доводилося це робити.
 Пішов бідняк до багатія та й каже:
  – Продаю осла.
  – Скільки ж ти хочеш за нього?
  – Два гамани золота.
  – Гаразд,– погодився багатій,– приводь мерщій сюди осла!
 Повернувся бідняк додому, востаннє добре вичистив, помив осла, обняв його за шию, і обидва гірко заплакали.
 Та що ж, коли так потрібні були гроші…
 Сумно побрели бідняк з ослом до сусіднього села.
 Багатій віддав два гамани золота й завів осла у стайню.
 Бідняк журно подивився услід і пішов додому.
 У стайні осел почав оглядатися. Це була така чиста, гарна стайня, якої він і вві сні ніколи не бачив. Гарні стрункі коні стояли в тій стайні й хрумали смачний овес. Але всі вони були мовчазні, сумні.
 І в осла з очей закапали сльози.
  – Чого плачеш, сірий ослику? – спитав його вороний кінь.
  – Плачу за своїм добрим хазяїном та за його хворим хлопчиком.
 Важко зітхнув вороний, і в його очах теж заблищали сльози.
 Осел трохи заспокоївся і запитав:
  – А чому ж ви такі сумні?
  – Хутко дізнаєшся, чому. Хоч стайня ця гарна, чиста, світла, хоч є тут свіжий овес і запашне сіно, ведеться нам кепсько: багатій частує нас іще й батогом!
  – Батогом? А що таке батіг?
  – Ось побачиш сам. Танцює він на наших спинах, та ще й як!
 Всі коні закивали головами, і в осла від цих слів аж дух перехопило. Почав він думати, як би його втекти звідси.
 Увечері повели коней до колодязя напувати. Ослик теж пішов з ними.
 Багатій і його наймит спершу напоїли коней. Осел весь час стояв осторонь. Біля колодязя ріс соковитий бур’ян. Осел дуже любив його, і, поки коні пили воду, він із смаком уминав бур’ян.
 Раптом щось боляче оперіщило осла по спині.
  – Гей, що це ти робиш?! Хто тобі дозволив? – гримнув на нього багатій, і в руці його знову засвистів батіг.
 Так покуштував батога і ослик. Тепер бідолаха знав, що таке батіг, бо він розтяв йому шкуру на спині, аж кров виступила.
 Нарешті коней напоїли й повели їх додому. Осел плентався позаду.
 Раптом коні побігли вчвал, а багатій і наймит кинулись їх доганяти. Не довго думаючи, осел перестрибнув через тин і дременув до бідняка. Він так біг, що багатій на найпрудкішому коні не міг його наздогнати.
 Аж ось осел побачив річку. Він дуже стомився та й спрага мучила його. Отож зупинився, глянув у воду й спитав:
  – Чи даси мені напитися, річечко?
  – Пий собі на здоров’ячко, ослику, якщо тебе мучить спрага,– відповіла річка. – А чому це ти такий сумний?
 Ослик розповів річці про своє лихо. Признався, що втік від багатія, а тепер дуже боїться, що той прийде по нього до бідняка!
  – Не журися, ослику,– підбадьорила його річка. – Я допоможу тобі. Якщо багатій схоче тебе забрати – іди з ним не сперечаючись. А як дійдеш до мене, зупинись, наче води напитися. Далі я вже зроблю, що треба.
 Осел щиро подякував за добру пораду й весело побіг далі. Незабаром він завернув на подвір’я бідняка. Ото була радість! Навіть хворий хлопчик засміявся й загомонів, коли побачив ослика.
 Та раптом у двері щосили загрюкали.
 Бідняк відчинив і побачив перед собою багатія. Той аж пінився від гніву й вимахував батогом.
 Заплакали бідняк та його синочок. Заплакав і осел. Але що було робити? Багатій уже купив осла за два гамани золота і тепер міг робити з ним, що йому заманеться.
 Попрощався осел з бідняком і вийшов за ворота.
 І тут багатій так шмагонув осла батогом по спині, що той, бідолашний, аж застогнав. Дуже йому боляче було, але він мовчки терпів і йшов далі.
 Незабаром прийшли до річки.
 Осел зупинився, ніби захотів напитись.
  – Пий, якщо хочеш! – гримнув на нього багатій. Він теж стомився, сів на березі під вербою і закурив люльку.
 Ослик спитав у річки:
  – Чи даси мені напитися, річечко?
  – Пий собі, ослику, на здоров’ячко, якщо тебе мучить спрага,– відповіла річка.
 Осел ковтнув раз і знову спитав:
  – Чи пригадуєш, що ти мені обіцяла, як я переходив через тебе? Бачиш, прийшов по мене багатій і хоче відвести назад. Допоможи ж мені, річечко, благаю тебе!
 Вода в річці забулькотіла, хлюпнулась й відповіла:
  – Удавай, що п’єш, а сам увійди у воду. Коли дійдеш до середини, кричи: «Рятуйте!»
 Осел увійшов у воду й закричав:
  – Рятуйте мене, хазяїне, бо потону!
 Багатій злякався, підбіг до річки і з берега хотів схопити осла за хвіст.
 Та осел крутився, мов несамовитий. Сердитий багатій намагався схопити його й лаявся:
  – Ось я тобі покажу, нехай тільки витягну тебе з води!
 Лютував багатій, кричав, аж поки посковзнувся та й пірнув з берега у воду по самісіньку шию. Тепер уже він почав репетувати: «Рятуйте!»
 Річка так засміялась, що аж сонце заіскрилося зайчиками в її воді.
 А багатій чим більше метушився, тим глибше сповзав у воду. Люлька випала у нього з рота, батіг поплив по воді. Річка так його розтрощила, що ніхто ніколи більше того батога не бачив. А багатія підхопили хвилі й прудко понесли повз гори й долини, а потім мокрого, як мишу, викинули на берег синього моря.
 Хотів багатій повернутись додому, та ніяк не міг знайти стежки. Ще й досі її шукає…
 А хто не вірить, хай перевірить!

Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у грудні
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові. 5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі. 7 грудня — Катерини....
День Ангела. Грудневі імена
1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Оле...