Оля, Сонко, Сонечко

Біда з цією Олею, та й годі! Вранці сонечко вже 4 ген високо в небі, а вона притулиться міцніше до подушки і спить собі. Мама будить її: 
— Доню, вставай, в дитсадок запізнишся! 
— Ще трохи посплю,— пхикає дівчинка. 
— Соня, ну й соня...— сердиться мама.— Вставай, а то ковдру заберу.— І справді забирає ковдру, проте Оля, згорнувшись калачиком, продовжує спати. 
Одного вечора Оля лягла спати в пречудовому настрої — завтра вихідний, можна буде подрімати до полудня. Потай, щоб не бачила мама, дівчинка показала язика будильникові: мовляв, без діла залишаєшся. І не помітила, як будильник гнівно насупив брови-стріли. 
Вночі прокинулась, бо змерзла. Так і є — ковдра сповзла з ліжка. Хотіла було знову вкритися, та раптом... задзеленчав будильник. Мелодійно так: дзень-дзень-дзень... «Що з ним трапилося?»—подумала дівчинка, та ще більше здивувалася, коли у відчинену кватирку... влетіла біла кулька. Ось вона почала рости, і за мить перед Олею з'явився хлопчик у білому вбранні. 
— Хто ти? 
— Сонко,— тихо відповів хлопчик. 
— Сонко?! Яке чудернацьке ім'я. 
— Еге ж,— потвердив хлопчик.— Чудернацьке. Ось бачиш? — Хлопчик зняв з плеча торбину, розшиту прозорими намистинками.— Тут є сни— цікаві й нецікаві... 
— А... навіщо нецікаві? — здивувалася Оля. 
— Для неслухів,— зітхнув Сонко.— Є ще такі діти на світі. Тільки я і сам не люблю нецікавих снів. Та що поробиш — тато Сон і матінка Ніч вимагають порядку. 
— Як цікаво,— прошепотіла Оля.— Послухай, Сопку, подаруй і мені сон, найцікавіший! 
— А ти слухняна, вихована, чемна? 
— Звичайно! — відповіла Оля. 
— А язика мені хто показував,— в тиші кімнати пролунав мелодійний голос. Оля завмерла: так, це він — будильник... 
— Я... я не хотіла, вибач. 
— А маму хто щоранку нервує? — не вгавав будильник. 
Сонко дивився на Олину похнюплену голівку. І сумно промовив: 
— Я не винен... Хотів подарувати тобі найкращий сон, а бач, як виходить... 
Оля мовчала. Тільки з її очей викотились дві маленькі сльозинки. Сонко підхопив їх на долоню і поклав на торбину. Серед інших намистинок вони засяяли, немов у небі зірки. 
— Спасибі, Олю, за подарунок, а більше плакати не треба. Знаєш, я щось надумав... Запрошую тебе в гості... 
— Куди? — пошепки запитала Оля. 
— А ось побачиш. Гайда! 
І тут Оля зробилася такою маленькою, що Сонко взяв її на долоню. З несподіванки зажмурила очі. А коли разплющила, то побачила дивне казкове місто. В голубому місячному сяйві стояли будиночки з різьбленими ганками, віконницями, високими димарями. Посеред вулиці стояли трамваї — голубі, рожеві, жовтогарячі... 
— А чому вони не їдуть? — пошепки запитала Оля. 
— Сплять,— сумно зітхнув Сонко.— Розумієш, це містечко дитячих снів. Знала б ти, які чудеса відбувалися тут раніше. 
— А тепер? 
— Сама бачиш,— знову гірко зітхнув Сонко.— Мій татко Сон і ясне Сонце хоч і не схожі вдачею, проте великі приятелі. Якось пожалілося Сонце татові, що дуже мало дітей зустрічають його вранці в лузі, полі, лісі, а татко... 
— Розгнівався і відібрав цікаві сни! — нарешті збагнула Оля. 
— Так... — кивнув головою Сонко. 
— А твоя торбина, що вона? 
— Торбина? Всього декілька снів вкинув туди татусь. Спробуй поділи на всіх... 
Оля сумно дивилась на сонне казкове місто і раптом усміхнулася: 
— Не журися, Сонку, я врятую наші сни, ось побачиш! Тільки віднеси мене хутчіш додому... 
Коли Оля прокинулася, то хутенько встала, зодягнула сукенку, взула сандалики й вискочила на ганок. Поспішала, адже на сході вже почало рожевіти. 
Як не бігла швидко, проте помічала, що в саду клопочуться синички, чорними стрілами літають ластівки, а високо в небі лине пісня жайвора. Біля луки стишила ходу і побачила чорного шпака. Він раз у раз пірнав у високі трави, а звідти вистрибував мокрий-мокрісінький. 
— Купається у росі... — охнула Оля. Ще помилувалася шпаком, ромашками, які теж вмивалися чистою росою, і відчула, як щось приємно полоскотало її личко. То з-за обрію з'явився перший ніжний промінець, а за мить викотилося сонце. І відразу ж лука задзвеніла мелодійними дзвіночками. 
— Сонечко! — погукала до нього Оля.— Поверни, будь ласка, життя казковому місту дитячих снів. Я більше ніколи не буду так довго спати. 
Мабуть, сонечко почуло Олині слова, бо весело засміялось. Оля побігла додому. 
— Де ти була? — стурбовано запитала мама. Оля кинулась їй на шию й зашепотіла на вухо: 
— У Сонечка в гостях... А зараз дай-но я тобі допоможу прибрати посуд. Адже ще рано йти в дитсадок. 
...Ніхто не бачив, як наступної ночі до Олиного вікна тихо підлетів хлопчик у білому-пребілому вбранні. Він вийняв з торбини клуночок у блискучому папері й поклав на підвіконня. 
— Олю,— прошепотів ледве чутно.— Це тобі. Дивись найкращий сон, а я поспішаю далі. На мене чекає ще багато-багато дітей... 


Завітайте до нас:

Батьківські
поради

Народний календар у листопаді
4 листопада — Казанський день, Святкування  ікони Казанської Божої Матері. 5 листопада — Якова. Якщо цього дня піде град або снігова крупа, то на Мотрону (22) почнеться справжня зима. 8 листопада — Дмитра, Змитра. Поминки предків, дідів день. 10 листопада — Пара...
День Ангела. Листопадові імена
1 листопада — Марта, Іван; 2 — Артем, Клавдія, Герасим; 3 — Юлія, Іван, Іларіон, Антоніна; 4 — Олександр, Анна, Федора, Костянтин; 5 — Яків, Ничипір, Серафима, Гнат; 6 — Опанас, Степанида; 7 — Параска, Маркіян; 8 — Опанас...