Ох!

От виходить і другий рік; чоловік знову йде до Оха. Прийшов до пенька:
— Ох! — каже.
Ох до нього виліз.
— Іди,- каже,- пізнавай! — Увів його в кошару- аж там самі барани, один в один. Чоловік пізнавав — пізнавав — не пізнав.
 - Іди собі, коли так, додому: твій син ще рік служитиме у мене. Чоловік і пішов, журячись. Виходить і третій рік; -чоловік іде до Оха. Іде та йде - аж йому назустріч дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на ньому біла.
— Здоров, чоловіче!
— Доброго здоров’я, діду!
— Куди ти йдеш?
— Йду,- каже,- до Оха виручать сина.
— Як саме?
— Так і так,- каже чоловік. І розказав тому білому дідові, як він Охові оддав у найми свого сина і з якою умовою.
— Е! — каже дід.- Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме.
— Та я вже,- каже чоловік,- І сам бачу, що погано, та не знаю, що його й робить тепер у світі. Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадать?
— Знаю!- каже дід.
— Скажіть же й мені, дідусю-голубчику! Бо все-таки, який він не був,- а мій син.
— Слухай же,-каже дід,- як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься. То твій син!
Подякував чоловік дідові та й пішов. Приходить до пенька:
— Ох!- каже.
Ох виліз до нього і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх сила, і все один в один.
— Пізнавай,- каже Ох,-де твій син! Пізнаєш — твій, не пізнаєш-мій.
От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею сам собі, надувся та обскубується.